Фіолєтові коти.

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Fon, 6 чер 2018.

  1. Fon

    Fon whom how

    р е к л а м а
    Юзеф напружив спинку, вигнувся дугою, вчепився руками в руківя гантельок. Тут головне щоб подушечки долоні, ті, що біля початку фаланги пальця не пішли навскіз. Тоді від ваги подушечку буде придавлювати до пальця, а на сьомому разі це вже боляче. Треба, щоб подушечка лягла рівно на руківья, хоча воно й округле. Як поганий хват, то важче гантельки підіймати. Юзеф зробив вигин у ліктях, легенько смикнув тягар і відкинувшись назад, підняв блінчики на ноги. Тепер повільно лягаючи на табуретку, руки з гантелями підвелися на рівень грудей, перекрутились паралельно до очей і... го!
    -раз два три чотири пять шість сім пауза
    Подушечка таки зїхала на фалангу і занила.
    -вісім девять десять пауза
    Після кожного підйому гантелей уверх від грудей вдих-видих. Але після десятого, коли збивається дихання і лице мало не траскає від натуги треба робити паузу після кожного підйому і робити вдих-видих два рази.
    -один пауза
    Якщо не дивитись на лампочку люстри, то не буде блікувати у очах.
    -два
    Руки опущені до грудей, роблять поворот гантелей паралельно до росту тіла, трошки вбік і обережно поставити на палас. Вага кожної 25 кіло. Якщо кидати, як у залі, можна паркет розламати. Колись хотілось дістати сталеві щитки, щоб скидувати гантелі після підходу. Та на кожне хочу є свої але. Перше це шум. Юзеф не завжди займався удень, найчастіше біля десятої вечора. Прийдеш з роботи у сьомій, вечеря, танки чи фиби з кимсь потриндіти, півтори годинки і спортзал. Вихідний тільки коли хворий, або коли голова болить. Дуже Юзеф боявся від інсульту параліча абощо. Правда вже після двох місяців тягарів голова боліла дуже-дуже рідко. Вже й забув коли востаннє. Може від того що кинув курити, а може й справді від спорту. Перші намагання скинути вагу і позбутись поросячих цицьок мало що давали. Не допомагали присідання, не худішалось від дієт. Тобто яких дієт. Весь день не їси, тільки чай дудлиш. А увечері общжираєшся і спати. В суботу набираєш ванну купатись, дивишся на свій целюлітний образ у зеркалі і хочеться впасти на плиточку голим, обійняти себе за колінка і плакати. Отже, крім болі в шлунку, дієта нічим не допомогла. Ага, ще зуби трохи попсувались, бо емаль злазила від голодування. сктнути вагу виявилося легше з іншого боку. Увечері менше їсти, зранку більше, хоча й не дуже хотілось. Не їв хліба і булок вже другий рік. Гантельки коли купив починав з 10 кілограм. Зараз 25 на руку, тобто 50 кг на груди. Потім почав давити підходами. Хтось із перекачаних сказав - усе що піднімаєш більше 5 разів це вже гімнастика. Тому, вийшов на максимальну вагу гантельок, то почав збільшуватипідйоми і підходи. Вже зараз 12 разів і 6 підходів. А сіські просто бомба. Жаль живіт без кубіків. Минулого літа багав і качав глибоким способом прес чуть не надірвався, а кубіків і не видно. Потім взнав про сушку. Голодувати знову? Нізащо. Хай вже такий як є, майже стрункий і з сіськами. А то все життя плоский як підліток. Ох, як тепер зрозуміло стає розпач дівчаток з маленькими грудьми. На таких хлопці майже не дивляться. ше би пісюн якось підкачати, взагалі б пісня була.
    Юзеф поволі встав, без різких рухів. Різкий рух у качалці це до зміщення диску чи вивиху, а це нам не треба. На моніторі бодібілдінг мотивація - олімпіськоподібні хлопчики і дівчатка тиснуть штангі під енергійну музичку. Якось натрапив на пост башу "піднімаю на біцуху 20 раз, по радіо увімкнули пісню з рокі - вижав ще 50 раз". Так і тут. Гарненький настрой допомагає сорокарічному дядькові стати тридцятирічним. Уф. Через місяць переходимо на дві хвилинки. А поки чекаєм по 5-6 між підходами. дві хвилинки між підходами це вже найвища ієрархія мнязокачання. Звичайно можна було б купити штангу, спеціальну лавку з підставкою для снаряду. Але де все це тримати? Є дві табуретки, 2 гантельки і місця 2 квадратних метри між ліжком і компом. Уся моя лайф. Але не час депресувати.
    Юзеф обережно присів і переставив ліву гантельку перед табуреткою. Повторив те ж із правою. Присів на краєчок табуретки. Нахилився. Спинка пряма. Подушечка на місце. Міцніше взяв, щоб подушечка не вискочила. Легенький ривок, поставив блінчики на ноги. це пятий підхід. зараз цей і ще один. Можна хвилин 7 перепочити. Го
    -один два три чотири пять пауза
    Важко пішло. Може дихалка збилась? Буває перші 3-4 рази дуже швидко і ривками робиш, витрачаючи сили усього підходу. Видих-вдих. Затримав повітря.
    -шість сім вісім десять десять пауза
    Мордяга червона, під нижньою щелепою просто пекельна сталь, така напруга. ще два рази і можна довше перепочити. Го
    -одинадцять ай
    Подушечка зіскочила, затислась і... тріснула. Раптова біль у лівій руці призвела до недзвичайної ланцьожкової реакції. Тріснутий мозоль викликав біль, що подіяв на ручний нерв, рука інстинктивно смикнулась, щоб уникнути болю. І випуслита ручкугантелі. Голова ж навпаки, зробила ривок уперед, щоб втримати гантелю і різко сильно напружилась шия. Голова подалась уперед, а назустріч від стелі вже летіло 25 кг поганенької китайської сталі.
    Тупий звук. Хруст. Але спочатку ніби молотом по твердій землі гупнули щосили. Такий же був у дитинстві, коли вмазався чолом у шкільний паркет під час сальто. Тоді були зірочки, змазане жовте зображення, віддалені звуки і наростаюча тупабіль у голові.
    Зараз же тупий звук і на додачу хруст. Але без болю. Зображення не поплило, воно стало напрочуд чітким. біла поганенько пофарбована стеля, краєчок люстри і лампочка, на котру вже не так боляче дивитись. Усе це йшло поволі, ніби у воді, але дуже чітко. І стеля - вона наближалась. Чому? Стає так близько, ще ближче. А позад? Ні! Страшно подивитись, тепер уже зрозуміло що сталось, гантеля випала з руки і... хруст. Це все.
    Юзеф закрив очі. Ця незвична спокійна тиша. Не та тиша перед сном, що чути серце і подих і сусідські крани чи далеке гудіння ліфту. Навіть не тиша підвалу чи тиша шафи, коли ховався у ній ще маленьким. Абсолютна, повна тиша і плавний хід.
    Але ж нііі ! ! !
    Усе євство засмикалось, задрижало, Стеля біла-біла змазалась, почорніла, різкі рухи впарво вліво, навмання, сірий, чорний, блік, чиясь стара зашкорубла рука, знову темно.
    Ніііі ! ! !
    Вверх, в сторону, темно, вверх в сторону, вниз. Сіра стіна, таграни. Ще! Ще! Дитина немовля, смикнулось, заверещало.
    Страх, паніка і останній ривок. Ось. Тепло. Спокійно. Я повернувся. Все добре.
    Ніііі ! ! !
    Щось агресивне, страшне, перелякане поручи засмикалось, намагається виштовхати, зайняти місце. Ні! не віддам, це моє. Ні!
    Юзеф зірвався на ноги, впав, знову зірвався, смикнувся, перечепився, залетів у кут темної кімнати, вдубасився голвою у стіну і завмер. Щось неспокійне, агресивне зовсім поруч ревіло, скавчало і гамлесило навсебіоч. та його не побачило і рвонуло крізь стіну униз. Юзеф з хвилину не дихав, тільки серце важко стукало у грудях. десь поруч почулися голоса-бубоніння. За тим почулися кроки. відкрилися двері і увімкнулося світло. Світло, що болясе вдарило по очах, аж замружився.
    -Аскольд?
    Підняв очі. Крізь неприємну різь розібрав образ жінки років тридцяти, ще досить симпатичної. Позад неприємний високий мужчина у сімейках.
    -ну шо наснилось?
    Ось тут серце перестало битись і зіжмякалось наче сторіночка з зошита у маленький комочок.
    -ну все? давай лягай - вказала жінка на розстелене ліжко і заходилась вирівнувати збиту постіль
    -в нього гуля
    -слава - осудливо промовила жінка і підбила подушку - лягай сонечко
    Юзеф у одних тісних жовтих трусиках, ножки тонкі, руки дитячі. Покірно ліг, його накрили і вимкнули світло
    -я двері не буду закривати, трошки залишу. Добре?
    Юзеф мало не захлиснувся, тільки кивнув.
    Жінка з чоловіком вийшла. десь уже в дальній кімнаті чоловік басисто бурмотів
    -шо знову? Це від того?
    -слава - осудливо говорила жінка - це такий вік, він дуже вразливий
    -ми такі не були
    -які?
    -дзигар в зуби і вйо бити зеників
    -славко - вже зашипіла жінка
    -ой не треба його так
    -спи!
    -та сплю
    -спи
    -ок
    Юзеф лежав і з жахом спостерігав у вікно незнайомий образ. У кожного свій погляд у вікно, своя панорама. Це його світ, його карта місцезнаходження. зміни її і людина вже не знає чи своєму вона місті, чи десь у Новій Зеландії із сусідами маорі. Що це було пару хвилин назад, він аж ніяк зрозуміти не міг. Удар гантелькою по голові, хруст. Його убило, а душа смикнулась і у когось залетіла. Тобто не залетіла, а вибила. Це була душа тієї людини у котру залетіла моя. Я тільки що убив якогось хлопця у жовтих трусиках. Далі... Що буде далі? Чуже життя, чужі люди. А він, Юзеф? Що з ним? І що з тією агресивною душою. А якщо вона памятає місце і зараз повернеться, вибьє його і поверне своє тіло, а він знову у страхітливій паніці буде ширяти поміж залізобетонних перекриттів і... фууу. Там була якась стара бабка. От лихо доживати своє життя у тілі старої сухої немічної бабці.
    Його затошнила, але ще більше гору брав переляк, що це не кінець. Поволі, нечутно він сповз з ліжка на підлогу. Коли вмикали світло він приблизно щапамятав розташування речей у кімнаті. Ліжко напроти вікна, під вікном стіл зовсім невеликий. Там де він вмазався у стінку столик і крісло. Мяке шкіряне велике крісло. Таке зазвичай у дитячій не ставлять. Від підлоги до вікна чоитри кроки і ручка на підлозі. Чого тут ручка валяється? Обережно визирнувши у вікно, ніби боячись, що там за вікном його чекає вибита душа. Нічого. Ліхтарі горять і тиша. Машини стоять. А ні, он жінка йде з пакетом. Юзеф обернувся і навпомацки, розставивши руки пішов до прочинених дверей. З кімнати вже не долинало бубоніння. Скоріш за все це батьки хлопця. Дуже цікаво. Як вони сказали? Аскольд?
    Здається Аскольд сусідський хлопець. З сусіднього підїзду. Подавшись назад він підійшов до вікна, перехилися через стіл і визирнув. Ось його підїзд, там далі, не видно, його вікна. Ось машина приїхала. Ні, бус.
    І знову Юзефа затошнило. Швидка. Вона без сирени і мигалки заїхала у дворик, зупинлась біля його підїзду. З неї вийшли лікарка у рожевому і санітар у білому. Водій вийшов і закурив. Чому вони не спішать? Вони повинні бігти рятувати. Чому так повільно? Чому?
    Юзеф сповз зі столу і відсахнувся углиб темної кімнати. Надибав шкіряне крісло і сів у нього, скрутившись клубочком, і незчувся як заснув.
     
  2. Fon

    Fon whom how

    Дощ закінчився і важкі краплі, що лупили по надщербленій цеглі стали поодиноко бризкати, розбиваючись об напівзруйновану опору біля цоколя. Поруч з цоколем були двері, важкі коричневі різьблені, дуже старовинні. Вони найбільше притягували до себе погляд у сірому захаращеному дворику-колодязі. Там далі була арка і вихід на вулицю, туди де сновигали люди, звідки долинав приглушений гомін життя. А тут було майже тихо. особливо після дощу. Краплі все рідше вдарялись, небо не ставало світлішим, сутінки і спокій.
    -хто ти такий і що робиш у моєму дворі?
    Голос пролунав позад зправа. він був приємно-мелодійним і зелгка владним. Так могла говорити упевнена у собі людина-аристократ, що змалечку дивились на всіх зверхньо і вбачала найменші недоліки у недосконалих істотах. Цей голос не проганяв і не сварив, усього лише питав, намагався отримати потрібну інформацію. А якщо інформації немає, то краще піти.
    -не йди туди - пролунав той самий голос - там шум і люди, знову кине
    Обережно озирнутися і змірити поглядом неймовірно велику елегантну кішку. Чи може кота. Такі породи бувають, вдвічі більші за домашніх котів. Цей кіт був радше пантерою, чорною, короткошерстою і зализаною, ніби гелем намазаний.
    -повернися на місце. Ти памятаєш як тебе звати?
    -ні - і опустив голову
    -ти памятаєш себе минулого?
    -минулого? - підняв голову
    -зрозуміло. Ти покинута душа.
    Ну хоч щось. Отже душа.
    -знаєш як тут опинився?
    -ні
    -тебе викнинуло. Скоріш за все вибило з тіла.
    Нерозуміючий погляд і щира зацікавленість
    -бачиш там на вулиці люди?
    Не бачу, але чую.
    -ти був одним із них. Сновигав, метушився і... жив. А тепер...
    А тепер?
    -а тепер ні. Ходім до Стрижня. Він допоможе.
     
  3. Fon

    Fon whom how

    Стрижень жив у шафі. Може і не жив, просто зараз там знаходився. Принаймі так казав Сірух. Та на настирливі гукання не відкликався і по гупанню у дверцю не відповідав.
    -мабуть знову гостя смачного піймав. Він любить ласувати смачненькими жирними гостями. Якщо вони самі до нього йдуть. А як ні, то він сидить отут, у шафі страшого інстпектора догляду за колектором Єжи Стрижня. Його тому усі так і називають.
    -хто, усі?
    -усі, кому Стрижень потрібний, або тих кого не зміг поласувати.
    Сірух ошкірився котячою страшною посмішною, що більш була схожа на залякування і ще раз гупнув лапою у вітху дверку. На цей раз щось на самому верху заворушилося і поскреготало. Дверця прочинилась із тонким противним скрипом і з верхньої полки для капелюхів з поміж рваного дрантя вигулькнула страшнюче чорне обличчя старезного як світ домовика Стрижня. Росту у ньому було заледве 40 сантиметрів, навіть Сірух був вищим за нього коли сидів на задніх лапах. Страшні вирячені очі глипнули по сторонах і десь там усередині дзенькнула сталь.
    -та ось він - протягнув лапу сірух
    -бачу - ріжучим голосом відповів Стрижень - а шо він ше не пристав?
    -ще ні, бачиш, напівпрозорий
    -давно вибило?
    -може й сьогодні. Або уночі.
    -не памятає?
    -анічого
    -файно
    Голова Стрижня зникла у дранті, знову дзенькнула сталь
    -це у нього старовинний стилет - пошепки сказав Сірух - для захисту від щурів. У голодні роки його мало не затаскали голоднючі щурі біля Ельжбети.
    З полиці звісились ноги у старезних поцофаних черевичках, що колись були білі і з полуничкою, скоріш за все дитячі, але тепер замазані ваксою, та все одно у декотрих місцях потріскані. За ногами просунулось опукле масне тільце, що його мла б прикривати вицвівша зеленкувата камезелька, та задерлась, за щось там зачепившись. Тіло прослизнуло униз, Стрижень завис на руках, потеліпав короткими ногами і з страшним гуркотом гепнувся у кошик зі старими поламанами прищіпками. За тим він виліз, обтрусився і поправив підперезаний поясок, не защипнутий, а завязаний на гудз. Він дістав з кишені надбиту лупу, підійшов ближче і повів склом зверху у низ і назад.
    -що скажеш?
    -пізно вже його вертати.
    -а може?
    -вже прозорість трафило, буде тепер фіолєтовий кіт
    -он як
    -це як?
    -не перебивай страших - гримнув Стрижень і повернувся до кота - йдіть на ламбету мо там Мамка і Зілля будуть, то почистять йому всьо файно.
    -нащо йому Зілля? По всьому видно, що він чистий. Нащо?
    -а чо тоді до мене приперсі?
    -могли б його повренути
    -поверни. І буде неприпамяті, як по вінсульту і рукою не дригне і вголос не скаже.
    -то ти кажеш вже як Аптекар старий
    -файний був фацет, жаль німец го убив
    -файний то файний
    -ну то йдіт собі, я ше покімарю з рочок. Там єдно весна?
    -майже літо
    -спека?
    -ще ні, але буде скоро. Їсти хош?
    -ше нє. Я поліз. Вйо.
    Сірух провів поглядом Стрижня, що поліз у низівья шафи і зачинив за собою дверку.
    -ну то сам будеш трафлятись
    -це як?
    -побачиш. Але подалі від людей і шуму.
    -чого?
    -а шоп ті не кинуло аж на Городок зйойку. - прогарчав з шафи Стрижень.
    -ходім, будем тобі місце тихе шукати. Ти тепер будеш фіолєтовий кіт.
    -це як?
    -побачиш - відповів кіт Сірух і поволі пішов у темряву стриха будинку на Краківській.
     
  4. Fon

    Fon whom how

    Маленьке ліжечко, біла стеля, шафка з маленьким плюшевим ведмедиком на червоному шнурочку і масивне старе шкіряне крісло у якому втонув Юзеф. Хтось прийшов і вкрив пледом. Такий дивний запах, така дивна кімната. Краса і затишок. Як колись дуже-дуже давно у дитинстві. Він прокидався, валявся у ліжку, не вставав, додрімочував, але чув запахи кухні - чи катлети, чи налисники, бряцання пательні. А ще промінець сонця, такого жовтого, теплого і приємного. Пошарудіти ногами під ковдрою, заритися головою із копною світлого волосся у подушку. Дитинство. Приємні далекі спогади, наче з минулого життя.
    Чому з минулого?
    Зараз нове життя. Або кома. це може бути кома. Юзеф чув розповіді, як коматозники вигадували собі нове життя, новий світ і жили у ньому роками, тому й не виходили з неї. Гантеля, яскраве світло, спазм руки і тріск кістки.
    Юзеф скинув плед і звівся на худі підліткові ноги. Жовті трусики і... та він наче павук.
    -склади ліжко - пролунав голос жінки, що пройшла повз його кімнати у ванну. - помиєшся?
    Помиюсь - подумав Юзеф. Де одяг? Он штанина з-під ліжка стирчить. Трикотажний спортивний. Капєц. Ну зате теплий. Футболку б ще якусь.
    -ти шо натягнув? кинь до прання. Іди помийся, ше вчора з тренування як бомжик вонючий.
    Окей, я ходжу на тренування, я багато займаюсь спортом, тому я тхну як бомжик вонючий. Треба помитись і одяг. Вона що, БУДЕ МЕНЕ МИТИ?
     
  5. Fon

    Fon whom how

    Самійло Величко має кістки. Ми цими кістками поворожимо Генделю з Привокзальної. Гендель нас відведе до Манюні. Манюня це такий тип величезний. Він багато пьє пива, але грошей у нас немає. Хоча я знаю де лежить монетка 25 копійок сьомого року, та на пляшок пива Манюні не вистачить. Тож нам треба щоб Манюня вилаяв мамку свою стару Чеботуху, а та знає як робити мазь для колін. Ми візьмемо мазь і підемо на Цитаделю до Сестер Майхрич. У ганки хворі коліна, повгинались докупи, ледве ходить. Сестри возять ліки від тиску Гойю, то ж візьмуть нас із собою в гори. А Гой зліпить з тебе хлопа. Ти хлопчиком був чи дівчинкою?
    -не дуже памятаю. А чому я не можу взяти палочку?
    -бо ти ще не фіолєтовий, ти майже прозорий і дуже шуганий
    -ми могли б піти до Гойя відразу
    -і отримаємо копняка в дупу від його дочок.
    -можем піти до сестер відразу?
    -і отримаємо по вухах від Ольки
    -за кожну річ треба щось дати
    -все має свою ціну. Я думав увесь день і ось таке надумав.
    -можна обійти дочок Гойя?
    -можна. Але якщо влетіти зненацька до мольфара, то можна встріти в чари і тоді тебе або блуд візьме, або матимеш гіркоту в горлі. А це дуже неприємно.
    -а шо то таке блуд?
    -До Гойя різні люди ходять, просять здужати, чи навпаки, комусь лихе зробити. Чи щось шукають старе загублене колись. Або просто бояться і хочуть захисного амулета. То кожен прийде і дасть мольфару, себто дочкам його якогось грошика. Чи золоту монетку, чи срібляків жменьку. А як когось у землю звести, то можуть і банкнотів нанести. Не знаю як там зараз платять, давно у нього не був. То був собі такий пес Лижичко, що міліціянтом червоним працював і дуже любив трьошки получати, бо був ласий на гроші
    -трьошки то гроші?
    -то три карбованці укупі. То гроші, так. Так от притис він одного разу такого собі архіваруса Панаса з Заньковецької, а той голий-босий, трьошки не мав, каже то йди на Личаковську вісімдесят вісім, там Гой приїхав до сетсри у гості, має багато грошей. Лижичко узяв табельного амулета і пішов з мольфара гроші отримати. Бо то та ота влада дуже чарунів не любила. пішов він у той дім, бачить 88 написано. Він у двір увійшов і все.
    -помер?
    -ні, за 3 місяці в Білій Церкві знайшли, то таке місто Біла Церква. Сидів біля ставу, на гусей дивився. Його за це у санаторій на покій відправили. Отак.
    -а нам мольфар блуд може зробити?
    -ще й як! Але нам гроші не потрібні. То може бути гірше. У нього може бути заслін від лихих намірів.
    -у нас не лихі наміри
    -це у мольфара спитати треба, що для нього лихе, а що ні.
    -може не треба до мольфара?
    Чорний кіт посунувся і уважно його оглянув
    -я у вісімсот сьомому році упав з бжички і мене викинуло в кріля, шо його селючки на старому ринку продавали. Це мені один сказав добродій. Хотів мене одразу до мольфара потягнути, але мене шугонуло і я пішов по рядах. Мишка - пташка - дівка - пес. Очунявся через тиждень, але вже у хлопа всісти не міг. Тепер жалкую сильно. А ти ще можеш.
    -ну добре. До кого йдемо?
    -до Величка. Це у Ратушу, він там годзіннік їм псує постійно
    -кому, їм?
    -людиськам, кому ж іще? Хто його у дзвінниці спалив за Ядвіги, того й не любить.
     
  6. Fon

    Fon whom how

    Після 95 кілограмів старого хлопа підліткове тільце видавалось іграшковим. Швидко помився у душі, надягнув вузенькі джинси і джемпер з капюшоном. Блін, з капюшоном. Пішов на кухню їсти. де сісти? На вході чи біля холодильника? Де сідає Славко? Два неправильні рішення і він спалився. Далі підозра, істерика, психлікарні чи відразу тікати? А тікати то куди? Куди йому тікати в 13 років? Мама поставила тарілку біля холодильника, ложку поклала.
    -їж. До баби поїдеш?
    Сів почав їсти, кивнув, так, поїду. Куди. Підняв ложку з зупою. Це з чого? Не фасольова, скоріш помідорова якась, але з фасолинками. Чи то шпарагівка
    -не видумуй, їж
    Побачила. Головне не тупити. будем їсти і терпіти. Як тільки гаряча рідина потрапила до рота, злегка обпекла язик, у голові постріл, спалах. Це якась думка. Що це? Боже, не тупи, жуєм, ковтаєм, хліб. Знову Спалах. До зупи грінки мали бути. Чому хліб? Хліб це не правильно. завжди були грінки. Втупився поглядом у надкушений окраєць.
    -молока немає - пояснила мама
    Ага, он воно що. зупа-грінки. Це память, це добре. Тепер їмо і не палимось.
    -візьмеш бабі банки?
    Гаряче, подути. Чи не дути? Він дув чи не дув.
    -тільки дві, не кривись
    -добре
    Головне інтонація, треба вгадати як він говорив.
    -Аскольд!
    Упс, щось не так зробив. Що не так? Думай, швидко, шукай, зупа, хліб, банки, баба. Що?
    -Ну?
    Схилив голову, палєво, зупу їм, хліб їм. Масло? Чай? Ковбаса? Мами люблять пхати в дітей зелень. Цибуля? Що? ЩО???
    -тапки де?
    ТАПКИ!!
    -в ванній
    Слухняно встав, зашльопав босими ногами по лінолеуму
    -дірява голова
    Посміхнувся. Дирява. В одне вухо влетіло, в друге вилетіло. Знайшов в кімнаті тапки, вдягнув. Маленькі ж. Може не його. Більше немає. у коридорі немає. Ідем так.
    Мама пішла на балкон. Сів, швиденько втоптав зупу, хліба. Подавився, закашлявся.
    -не жени!
    Це мама повернулась з курткою
    -тобі куртку попрасувати? У Вадіка непрасована була
    -не треба - махнув ложкою
    -піжон - сказала і засміялась. - давай рюкзак
    Рюкзак. Рюкзак був під столом. на столі телефон і ключі. два комплекти. Це значить від звідси і від баби. Добре, заніс мамі рюкзак. Де шкарпетки. У шафці шорти, трусики і футболки. Під ліжком? Є пара. вчорашні, погано пахнуть... Спалах. мяч прилетів у вухо, все поплило, знайомий голос волає "Аскольда поранили, де Дир?!". Отже ми граємо у футбол. Чудово.
    -я тобі банки дала і тарілку з холодцю. Тут в баночці гірчиця, баба просила. Це саджати, а не їсти. Запамятав?
    -угу - кинвув, вдягнув рюкзак
    -куртку!
    Зняв рюкзак, пішов в кімнату, взяв куртку, вдягнув рюкзак. Де взуття?
    -ключі взяв?
    Ключі. Спалах. Загубив ключі, Славко гнобить, міняє серцевину. Ну і лох же я. Повернувся в кімнату, взяв ключі, кинув в рюкзак. У коридорі мама витягнула з шафи-купе старі красовки.
    -нові не вдягай, знов замастиш, Славко не відмиє
    Окей, бути маленьким супер. Як принц. Почапали на вихід.
    -стій!
    Шо ше?
    -шо баба має посадити?
    Шо баба має посадити? Вікторина бляха-муха. Варіанти відповіді будуть?
    -гірчицю!
    -гірчицю - чемно повторив і вийшов з квартири.
    Шурупай швидше, два рази пробачить, на третій придивиться і забьє тапком до смерті. двері позад зачинились. Тиша. Мамин голос.
    -алло! Мам? Я Аскольду дала гірчицю. Ти хотіла посадити. Це на роботі мені дали...
    Супер. Їдем до бабці. Де живе бабця?
     
  7. Fon

    Fon whom how

    Самійло Величко був естет. Та не просто естет, а естет з великої букви Щ. Саме так. Поцофаний піджак брудно-зеленого кольору і колись замшеві латки на ліктях. Брудні черевики з відклеєними підошвами на носках, різного кольору шнурівки. На лівому потрісканому черевикові були коричневі, а на правому зашпакльованому ваксою - брудні білі шнурівки. Полосаті і не менш брудні сірі штани були сильно засмальцовані на дупі і підрані на колінах. Голову прикрашала циліндричної форми штукенція, що на початку двадцятого століття була циліндром скромного буржуа. Тепер циліндр був зіжмяканий у гармошку, потертий і надтріснутий у декількох місцях. Незважаючи на убогий вигляд, естетизм з Самійла аж пер. Насамперед краватка-метелик був незвично новим, ніби щойно з коробки, котру винесли з магазини Пассаж. У лівій руці фацет тримав жовту дрібну квіточку, схожу на кульбабу, та з тоншим стеблом, а у правій він нічого не тримав. На правій руці були пальці, на котрих тускло блискотіли три перстні з масивними коштовними каменями. Так вказівний палець мав смарагда, середній був із рубіном, а мізинець прикрашав аж надто чорний сапфір. Більш того, під потертим зеленим піджаком, була не менш потерта камезелька від костюму-трійки, із кишенькою на годинник. Сам годинник був масивним і золотим, як і цепочка, зачіплена за лацкант з другого боку. Самійло був у хорошому настрої і мугикав собі під ніс браварний військовий марш, а у перевах прикладався носом до жовтої квітки і вдихав смачні далекі польові аромати. А ще він сидів на старій коробці з-під акордеону і ногу з білими шнурівками витяг делко уперед.
    -доброго дня, пане добродію - солодко промовив Сірух припіднявши чорну лапу.
    Самійло Величко обірвав мугикання, відвів в сторону руку із квіткою, а праву запхав у кишеню, сховавши камені., підібгав ногу і навострився.
    -аа, коцур - і прийняв попередньо звичну розслаблену позу - хто це з тобою? як звуть?
    -він не памятає, його вчора вибило
    -вчора? ну то пізно вже йому тушку шукати
    -а шо таке тушка?
    -мовчав би, а то кашляну, то тебе кидане куди подалі
    -не треба кашляти, прошу пана - ступив уперед Сірух - ви нам не допоможете?
    -допоможу
    -дасте нам кістки поворожити?
    -це ж кому?
    -Генделю
    -з Привокзальної Генделю чи якому іншому Генделю?
    -саме так, Генделю з Привокзальної
    -ну то бери
    Самійло здійняв капелюх, зробив ним па у повітрі, перевернув і з нього сипонули дрібні кісточки птахів, прямо Сіруху під лапи. Той враз смикнувся і накрив лапами ще рухомі кісточки.
    -ааа - скривився Самійло скоса зиркнувши на чорні лапи кота - не хочеш знати що тебе чекає?
    -я не цікавий
    -до стрітення принесеш?
    -раніше принесу
    Самійло Величко відвернув голову і похитуючи ногою знову замугикав браварного маршу.
     
  8. Fon

    Fon whom how

    Манюня презирливо глядів на парочку, тримаючи руки у кишенях злегка потертих і не дуже ошатних брюк. На бретельці для поясу весело погойдувався брелок з фігурною відкривачкою для пива у з візерунком напівоголеної пані у стилі пін-ап. Пузо не випирало, а звисало донизу, розтягуючи жовту бліду сорочку з дрібним запраним візерунком. Сині мішки під очима і пляма на штанах видавала у ньому старого волоцюгу-пияка. Та от дивна порожнина у районі шиї, що він її старанно прикривав піднятим комірцем сорочки вказувала на те, що своє людське життя Манюня уже й віджив.
    -у нього дірка у шиї?
    -тссс, це від балки
    -не від балки - перебив їх шепіт Манюня і вище підняв комірець, та трохи скрутив голову набік, щоб підборіддя притримувало ворот. - Гендель казав припруться двоє. То ви ті двоє?
    -певно що так
    -а оте напівпрозоре, шо, вже можна називати якось?
    -ше ні, і було б добре, якби ви його не шугонули
    -ти чого кота мучиш?
    -так сі стало
    -краще б пса файного найшов. усі люди люблять псів. І зубами захиститися можна.
    Сірух підняв задню частину котячого тіла, виставив хвоста трубою і оскалив пару великих верхніх ікол, видавивши при цьому легке шипіння. Його лапа випустила чотири величеньких чорних гострих пазура, що боляче царапнули по камунчиках бруківки.
    -но-но! - відступив назад Манюня і стиснув кулаки, при цьому так і не виймаючи їх із кишень - не треба мені тут цього.
    -Гендель ворожив на кістках
    -та? і шо?
    -кістки показали, шо Генделю буде нещастя
    -та? А коли? То може від вас? шастаєте тут табунами, притули.
    -нам просто потрібна мазь для колін
    -о! Нежить заговорила!
    -не треба його лякати, Манюня. Ваша стара матінка робить файну мазь для колін
    -ага, а потім її пече в писку і вона плачу по ночах. Не треба їй того.
    -то треба нам, пане Манюня. Гендель дуже просив за нас
    -та, дуже просив, знаю. А кістки віддали вже?
    -Кацка мала занести. А що?
    -я б на мамку кинув разок. Коли її вже вхопить?
    -якби моя матінка була жива, я б тільки й радів з того
    -і ти знаєш хто твоя мамка?
    -не памятаю
    -во! а моя мучицься коліньми. Болить їй, тому й перець жує і мазь робить.
    -я чув вус помага.
    -чув то принеси
    -доведу справу до кінця, то пошукаю
    -та?
    -чесне слово, у нас просто часу мало.
    -добре, вкраду в мамки мазі. багато треба?
    -так шоб не гріх було попросити.
    -я візьму більше, але ти вусів тих більше принеси. Добра?
    -я буду сильно старатись
    -шо мені старатись, скажи шо принесеш
    -гаразд. Принесу.
    -ну я піду, поки її вдома нема, бо дуже лякається, як в півниці гримить. Там такі двері, я їх тихо не можу відкрити. Станьте там, бо ше вас трамвай задавить. А того шугоне.
    Манюня, так і не виймаючи руки з кишень величезними незграбними кроками пішов за костьол Ельжбети і там звернув у провулок. Сірух оглядів і поволі пішов під висохлу яблуньку біля каплички. Отак вони двоє сиділи, а повз них зрідка проїздив трамвай, сильно скрегочачи по рельсах залізними колесами.
    -треба щоб ти трохи напружився і вирішив ким будеш. Як у нас все вийде і Гой кинете тебе в тіло, тобі треба знати ким ти хочеш бути. Не важливо ким ти був, ти ітак не згадаєш. Важливо ким ти станеш. Можеш стати тваринкою, псом чи котом. Пташкою теж можеш, але вони тупі і довго не живуть. Їх також частіше коти заїдають, або від холоду замерзають на морозі. Ти коли в інше тіло увійдеш, то будеш думати не так як та істота. Тварини живуть інстинктами, вони підсвідомо відчувають що робити, як харчуватись. Ти ж цього не знатимеш. Невідомо чи ти літати зможеш якби став голубом. Я перші дні й їсти не міг. Хто мені подасть трапезу печінкову запіканку чи курячі шийки? Мишку знайшов, піймав, а їсти не можу, тошнить. Та голод переміг. псам легше, їх приймуть і нагодують. Або в стаю диких візьмуть, що навколо міста тиняються. Можуть переїхати возом, або побити дітиська...
    -чому я не можу стати людною? я ж був людиною? Хлопчиком.
    -ти хочеш бути хлопчиком?
    -я відчуваю що був. Напевно. Я бачив онтам хлопчика і відчував його, як він йде, як це робить. Ніби був ним. А ота жінка стара, я її не відчуваю. чужа ніби.
    Сірух приліг, випроставши лапи, прийнявши позу сфінксу.
    -ти можеш стати хлопчиком, дівчинкою чи отією жінкою. Ти можеш це зробити прямо зараз. Тобі достатньо шугонути у тіло, вибити душі і тікати.
    -і все?
    -і все
    -а та душа?
    -ну?
    -вона куди?
    -шугоне вправо. Шугоне вліво, потім вверх і в сторону. Буде ревіти. Голосно і боляче. Вони завжди ревуть, коли їх з тіла вибьють, а назад дороги не бачать. Ти можеш стати отим хлопичиком, але ти вибьєш його душу. убьєш людину.
    -убью?
    -так.
    -я ж не помер?
    -ти душа. Гола-гола. Тебе шугонути і ти вдаришся в пошуки, знову почнеш ревіти і ширяти в сторони, поки не втомишся і не засядеш десь у підвалі на Стрийській. А через два-три дні тебе накриє морок і ти станеш як кіт, тільки фіолєтовий. Ти був колись на Вірменській коли сонце сідає і дощминає? Там збирається сила-силенна фіолєтових котів - вибитих душ. Майже усі хто в місті за сотні років втратив своє життя, бо його викинуло з рідного тіла. Вони збираються біла дзиги і дивляться як на червоних промінчиках блищать крапельки дощу і усі разом сумують за втраченим життям. Усі ті, хто втратив себе. Залишився між тим світом і цим. Декотрі хуліганять, тицяють лапками туристів за маківки. Ті руки здіймають почіхратися, а коти й сміються. Отаке життя тебе чекає. Або можеш отого хлопичка вибити. І продовжити як він.
    -і я вже ніколи не повернусь до того що було?
    -ніколи
    -зовсім ніколи?
    -зовсім-зовсім ніколи. Ти що робиш?
    -нічого
    -Ти плачеш?
    -ні
    -мені здається ти плачеш
    -ні!
    Сірух відвернувся і під тихеньке завивання дивився як черговий трамвай заходив на крутий віраж біля вокзалу.
     
  9. Fon

    Fon whom how

    До бабці відвіз вітчим. Йому було ніяково з Аскольдом і він намагався більше дивитись на дорогу. Юзек зручно вмостився на задньому сидінні і спостерігав нетривалу поїздку. Бабця, виявляється, жила у передмісті, зовсім недалеко, пішки хвилин тридцять. Юзик щоправда ніколи не бував у цих місцях, тому вирішив при перій же нагоді усе облазити. О так, облазити. Не нила спинка від незручного спання, не стогнали ніжки. Навпаки, у його 15 років., чи не зовсім його, у із дупи стирчала запалена ракета, готова у кожну мить вистрелити наосліп. Так хотілось кудись бігти, щось зробити, когось обхопити і повалити на землю. А ще реготати. Не сміятись, а як тіло підказувало - зробити виверження вулкану сміху. Уже в наступну мить щось тихенько клацнуло і нападав страшенний сум. Хотілось написати довжелезного сумного листа, щоб усі заплакали. Або зобразити на стіні якесь малювання, надзвичайне і неймовірне. Та що напишеш, якщо в голові пусто. На першій строці рифма ламалась, ставало гидко, неприємно. Та ну його в баню. Краще вияв на стіні. Прийти уночі, поставити вличеньку драбину і накидати балончинками усю красу. Тільки от яку? І де узяти балончики з фарбою? І що в кінці кінців намаювати? Та все це щезало, бо на краю дороги маленький цуцик поліз через бровку, оступився і полетів через голову у канаву. Смі пирснув аж із вух, не кажучи вже про рот і ніс.
    Вітчим перевів на нього погляд у дзеркало заднього виду, але промовчав. У його погляді була постійна напруга. Стоп. А може у нього якась страшна невиліковна хвороба? Може йому жити залишилось від сили рік.Чи менше. Три місяці і гаплик. Та ні! Мамам б точно переймалась. А ця жінка веде себе надто спокійно. Скоріш за все Аскольд інтраверт із сильно вираженою мізантропією. Самотній одинак. Відлюдькуватий.
    Автівка зупинилась.
    -бабулі прівєт
    -тьощі шо лі?
    Вітчим ще раз якось дивно на нього глянув і злегка кивнув.
    Палюся. Палюся у повний зріст.
     
  10. Fon

    Fon whom how

    -мольфара нема
    -як нема?!
    -де ж він?
    -поїхав у татри брата навідати перед смертю
    -Бжижечка?
    -так, його. Ідіть собі
    -коли він повернеться?
    -не зна. Йдіть!
    -нам дуже терміново. Може він удома?
    -шо чого, котів буду слухати. Ану псика!
    Сірух поволі розвернувся і пішов через двір до паркану. Стара мольфарова сестра наздогнала його і так прут клайнула фірткою, що мало не прищемила коту хвоста. Добре що той підняв його угору.
    -чого це немає?
    -коли я говорю з людьми ти мовчи, бо вони тебе не чують та й не бачать, а мені ти тільки заважаєш. Добре?
    -добре. І що робити?
    -нічого. можу провести тебе на вірменську. Спочатку фіолєтові коти тебе не підпускатимуть, не люблять вони загублені душі. Може з часом, десь за місяць коли вже матимеш основу тіла, то можуть тебе прийняти. Але якщо не будеш шуміти. Бо вони того страх як не люблять. Ти знову плачеш?
    -ні!
    -то ти так скавчиш? Може ти псом би міг стати. Найшов би якогось приблуду, ходив би за ним, то й взяв би тебе в свою халупу. Розумні пси так роблять. Принаймі ті, що душі побрали.
    -не хочу бути псом! Не хочу бути котом. Тим паче фіолєтовим якимсь. Я хочу повернутися. Або вже наніц здохнути.
    -Нууу, не все так просто, солоденький. Спочатку тобі належить страждати.
    -чому тіло украли моє, а страждати мушу я?
    -ти хотів сказати чому хтось украв моє тіло, а страждати за це маєш ти?
    -так! Так!
    -се ля ві.
    -шо це?
    -таке життя і нічого ти з тим не зробиш
    -ну зроби, зроби щось.
    Сірух пильно приглядівся. За тим приліг, підклавши лапи під своє підборіддя. Так він довгенько лежав, можна убло подумати, що він сильно образився і ігнорує покинуту душу. Та врешті, коли сонце почало схилятись за пагорб він крізь стиснуту пащу промовив.
    -є ще темний мольфар. Він не закине тебе у нове тіло. Та він може знайти твоє старе тіло.
    -так це дуже добре!
    -що у цьому доброго? Ти можеш збожеволіти, коли побачиш себе не при собі. Тобто із чужою душею. Тобі стане млосно, а коли прийдеш до тями, то матимеш вже невеличке бжевілля. Воно буде рости і рости. Поки не убьє тебе повністю. Або...
    -що або?
    -або ти шугонеш ту душу у твоєму тілі і вона шугоне і убьє котрусь іншу людину.
    -ну і нехай. Хочу своє тіло.
    -ти ж розумієш, що він може вибити когось, хто буде поруч?
    -що?
    -може у цей момент поруч буде твоя дружина. Діти. Чи батьки. Він може шугонути в них.
    -та?
    -та. Що ти робиш?
    -нічого
    ти знову плачеш?
    -ні, я не плачу. Я хочу своє тіло. Але щоб та душа нікого не вбила.
    -фіфті-фіфті. 50 на 50. Або вибьє, або ні. Йдем шукати темного мольфара?
    -незнаю. Я не зна. Я хочу, щоб усе було як колись і все оце скінчилось.
    -ти завжди можеш померти
    -померти? Чому я відразу не помер?
    -Найбільша загадка нашої частини життя.
     
а де твій аватар? :)