Фіолєтові коти.

Тема у розділі 'Книгарня', створена користувачем Fon, 6 чер 2018.

  1. Fon

    Fon whom how

    р е к л а м а
    Юзеф напружив спинку, вигнувся дугою, вчепився руками в руківя гантельок. Тут головне щоб подушечки долоні, ті, що біля початку фаланги пальця не пішли навскіз. Тоді від ваги подушечку буде придавлювати до пальця, а на сьомому разі це вже боляче. Треба, щоб подушечка лягла рівно на руківья, хоча воно й округле. Як поганий хват, то важче гантельки підіймати. Юзеф зробив вигин у ліктях, легенько смикнув тягар і відкинувшись назад, підняв блінчики на ноги. Тепер повільно лягаючи на табуретку, руки з гантелями підвелися на рівень грудей, перекрутились паралельно до очей і... го!
    -раз два три чотири пять шість сім пауза
    Подушечка таки зїхала на фалангу і занила.
    -вісім девять десять пауза
    Після кожного підйому гантелей уверх від грудей вдих-видих. Але після десятого, коли збивається дихання і лице мало не траскає від натуги треба робити паузу після кожного підйому і робити вдих-видих два рази.
    -один пауза
    Якщо не дивитись на лампочку люстри, то не буде блікувати у очах.
    -два
    Руки опущені до грудей, роблять поворот гантелей паралельно до росту тіла, трошки вбік і обережно поставити на палас. Вага кожної 25 кіло. Якщо кидати, як у залі, можна паркет розламати. Колись хотілось дістати сталеві щитки, щоб скидувати гантелі після підходу. Та на кожне хочу є свої але. Перше це шум. Юзеф не завжди займався удень, найчастіше біля десятої вечора. Прийдеш з роботи у сьомій, вечеря, танки чи фиби з кимсь потриндіти, півтори годинки і спортзал. Вихідний тільки коли хворий, або коли голова болить. Дуже Юзеф боявся від інсульту параліча абощо. Правда вже після двох місяців тягарів голова боліла дуже-дуже рідко. Вже й забув коли востаннє. Може від того що кинув курити, а може й справді від спорту. Перші намагання скинути вагу і позбутись поросячих цицьок мало що давали. Не допомагали присідання, не худішалось від дієт. Тобто яких дієт. Весь день не їси, тільки чай дудлиш. А увечері общжираєшся і спати. В суботу набираєш ванну купатись, дивишся на свій целюлітний образ у зеркалі і хочеться впасти на плиточку голим, обійняти себе за колінка і плакати. Отже, крім болі в шлунку, дієта нічим не допомогла. Ага, ще зуби трохи попсувались, бо емаль злазила від голодування. сктнути вагу виявилося легше з іншого боку. Увечері менше їсти, зранку більше, хоча й не дуже хотілось. Не їв хліба і булок вже другий рік. Гантельки коли купив починав з 10 кілограм. Зараз 25 на руку, тобто 50 кг на груди. Потім почав давити підходами. Хтось із перекачаних сказав - усе що піднімаєш більше 5 разів це вже гімнастика. Тому, вийшов на максимальну вагу гантельок, то почав збільшуватипідйоми і підходи. Вже зараз 12 разів і 6 підходів. А сіські просто бомба. Жаль живіт без кубіків. Минулого літа багав і качав глибоким способом прес чуть не надірвався, а кубіків і не видно. Потім взнав про сушку. Голодувати знову? Нізащо. Хай вже такий як є, майже стрункий і з сіськами. А то все життя плоский як підліток. Ох, як тепер зрозуміло стає розпач дівчаток з маленькими грудьми. На таких хлопці майже не дивляться. ше би пісюн якось підкачати, взагалі б пісня була.
    Юзеф поволі встав, без різких рухів. Різкий рух у качалці це до зміщення диску чи вивиху, а це нам не треба. На моніторі бодібілдінг мотивація - олімпіськоподібні хлопчики і дівчатка тиснуть штангі під енергійну музичку. Якось натрапив на пост башу "піднімаю на біцуху 20 раз, по радіо увімкнули пісню з рокі - вижав ще 50 раз". Так і тут. Гарненький настрой допомагає сорокарічному дядькові стати тридцятирічним. Уф. Через місяць переходимо на дві хвилинки. А поки чекаєм по 5-6 між підходами. дві хвилинки між підходами це вже найвища ієрархія мнязокачання. Звичайно можна було б купити штангу, спеціальну лавку з підставкою для снаряду. Але де все це тримати? Є дві табуретки, 2 гантельки і місця 2 квадратних метри між ліжком і компом. Уся моя лайф. Але не час депресувати.
    Юзеф обережно присів і переставив ліву гантельку перед табуреткою. Повторив те ж із правою. Присів на краєчок табуретки. Нахилився. Спинка пряма. Подушечка на місце. Міцніше взяв, щоб подушечка не вискочила. Легенький ривок, поставив блінчики на ноги. це пятий підхід. зараз цей і ще один. Можна хвилин 7 перепочити. Го
    -один два три чотири пять пауза
    Важко пішло. Може дихалка збилась? Буває перші 3-4 рази дуже швидко і ривками робиш, витрачаючи сили усього підходу. Видих-вдих. Затримав повітря.
    -шість сім вісім десять десять пауза
    Мордяга червона, під нижньою щелепою просто пекельна сталь, така напруга. ще два рази і можна довше перепочити. Го
    -одинадцять ай
    Подушечка зіскочила, затислась і... тріснула. Раптова біль у лівій руці призвела до недзвичайної ланцьожкової реакції. Тріснутий мозоль викликав біль, що подіяв на ручний нерв, рука інстинктивно смикнулась, щоб уникнути болю. І випуслита ручкугантелі. Голова ж навпаки, зробила ривок уперед, щоб втримати гантелю і різко сильно напружилась шия. Голова подалась уперед, а назустріч від стелі вже летіло 25 кг поганенької китайської сталі.
    Тупий звук. Хруст. Але спочатку ніби молотом по твердій землі гупнули щосили. Такий же був у дитинстві, коли вмазався чолом у шкільний паркет під час сальто. Тоді були зірочки, змазане жовте зображення, віддалені звуки і наростаюча тупабіль у голові.
    Зараз же тупий звук і на додачу хруст. Але без болю. Зображення не поплило, воно стало напрочуд чітким. біла поганенько пофарбована стеля, краєчок люстри і лампочка, на котру вже не так боляче дивитись. Усе це йшло поволі, ніби у воді, але дуже чітко. І стеля - вона наближалась. Чому? Стає так близько, ще ближче. А позад? Ні! Страшно подивитись, тепер уже зрозуміло що сталось, гантеля випала з руки і... хруст. Це все.
    Юзеф закрив очі. Ця незвична спокійна тиша. Не та тиша перед сном, що чути серце і подих і сусідські крани чи далеке гудіння ліфту. Навіть не тиша підвалу чи тиша шафи, коли ховався у ній ще маленьким. Абсолютна, повна тиша і плавний хід.
    Але ж нііі ! ! !
    Усе євство засмикалось, задрижало, Стеля біла-біла змазалась, почорніла, різкі рухи впарво вліво, навмання, сірий, чорний, блік, чиясь стара зашкорубла рука, знову темно.
    Ніііі ! ! !
    Вверх, в сторону, темно, вверх в сторону, вниз. Сіра стіна, таграни. Ще! Ще! Дитина немовля, смикнулось, заверещало.
    Страх, паніка і останній ривок. Ось. Тепло. Спокійно. Я повернувся. Все добре.
    Ніііі ! ! !
    Щось агресивне, страшне, перелякане поручи засмикалось, намагається виштовхати, зайняти місце. Ні! не віддам, це моє. Ні!
    Юзеф зірвався на ноги, впав, знову зірвався, смикнувся, перечепився, залетів у кут темної кімнати, вдубасився голвою у стіну і завмер. Щось неспокійне, агресивне зовсім поруч ревіло, скавчало і гамлесило навсебіоч. та його не побачило і рвонуло крізь стіну униз. Юзеф з хвилину не дихав, тільки серце важко стукало у грудях. десь поруч почулися голоса-бубоніння. За тим почулися кроки. відкрилися двері і увімкнулося світло. Світло, що болясе вдарило по очах, аж замружився.
    -Аскольд?
    Підняв очі. Крізь неприємну різь розібрав образ жінки років тридцяти, ще досить симпатичної. Позад неприємний високий мужчина у сімейках.
    -ну шо наснилось?
    Ось тут серце перестало битись і зіжмякалось наче сторіночка з зошита у маленький комочок.
    -ну все? давай лягай - вказала жінка на розстелене ліжко і заходилась вирівнувати збиту постіль
    -в нього гуля
    -слава - осудливо промовила жінка і підбила подушку - лягай сонечко
    Юзеф у одних тісних жовтих трусиках, ножки тонкі, руки дитячі. Покірно ліг, його накрили і вимкнули світло
    -я двері не буду закривати, трошки залишу. Добре?
    Юзеф мало не захлиснувся, тільки кивнув.
    Жінка з чоловіком вийшла. десь уже в дальній кімнаті чоловік басисто бурмотів
    -шо знову? Це від того?
    -слава - осудливо говорила жінка - це такий вік, він дуже вразливий
    -ми такі не були
    -які?
    -дзигар в зуби і вйо бити зеників
    -славко - вже зашипіла жінка
    -ой не треба його так
    -спи!
    -та сплю
    -спи
    -ок
    Юзеф лежав і з жахом спостерігав у вікно незнайомий образ. У кожного свій погляд у вікно, своя панорама. Це його світ, його карта місцезнаходження. зміни її і людина вже не знає чи своєму вона місті, чи десь у Новій Зеландії із сусідами маорі. Що це було пару хвилин назад, він аж ніяк зрозуміти не міг. Удар гантелькою по голові, хруст. Його убило, а душа смикнулась і у когось залетіла. Тобто не залетіла, а вибила. Це була душа тієї людини у котру залетіла моя. Я тільки що убив якогось хлопця у жовтих трусиках. Далі... Що буде далі? Чуже життя, чужі люди. А він, Юзеф? Що з ним? І що з тією агресивною душою. А якщо вона памятає місце і зараз повернеться, вибьє його і поверне своє тіло, а він знову у страхітливій паніці буде ширяти поміж залізобетонних перекриттів і... фууу. Там була якась стара бабка. От лихо доживати своє життя у тілі старої сухої немічної бабці.
    Його затошнила, але ще більше гору брав переляк, що це не кінець. Поволі, нечутно він сповз з ліжка на підлогу. Коли вмикали світло він приблизно щапамятав розташування речей у кімнаті. Ліжко напроти вікна, під вікном стіл зовсім невеликий. Там де він вмазався у стінку столик і крісло. Мяке шкіряне велике крісло. Таке зазвичай у дитячій не ставлять. Від підлоги до вікна чоитри кроки і ручка на підлозі. Чого тут ручка валяється? Обережно визирнувши у вікно, ніби боячись, що там за вікном його чекає вибита душа. Нічого. Ліхтарі горять і тиша. Машини стоять. А ні, он жінка йде з пакетом. Юзеф обернувся і навпомацки, розставивши руки пішов до прочинених дверей. З кімнати вже не долинало бубоніння. Скоріш за все це батьки хлопця. Дуже цікаво. Як вони сказали? Аскольд?
    Здається Аскольд сусідський хлопець. З сусіднього підїзду. Подавшись назад він підійшов до вікна, перехилися через стіл і визирнув. Ось його підїзд, там далі, не видно, його вікна. Ось машина приїхала. Ні, бус.
    І знову Юзефа затошнило. Швидка. Вона без сирени і мигалки заїхала у дворик, зупинлась біля його підїзду. З неї вийшли лікарка у рожевому і санітар у білому. Водій вийшов і закурив. Чому вони не спішать? Вони повинні бігти рятувати. Чому так повільно? Чому?
    Юзеф сповз зі столу і відсахнувся углиб темної кімнати. Надибав шкіряне крісло і сів у нього, скрутившись клубочком, і незчувся як заснув.
     
  2. Fon

    Fon whom how

    Дощ закінчився і важкі краплі, що лупили по надщербленій цеглі стали поодиноко бризкати, розбиваючись об напівзруйновану опору біля цоколя. Поруч з цоколем були двері, важкі коричневі різьблені, дуже старовинні. Вони найбільше притягували до себе погляд у сірому захаращеному дворику-колодязі. Там далі була арка і вихід на вулицю, туди де сновигали люди, звідки долинав приглушений гомін життя. А тут було майже тихо. особливо після дощу. Краплі все рідше вдарялись, небо не ставало світлішим, сутінки і спокій.
    -хто ти такий і що робиш у моєму дворі?
    Голос пролунав позад зправа. він був приємно-мелодійним і зелгка владним. Так могла говорити упевнена у собі людина-аристократ, що змалечку дивились на всіх зверхньо і вбачала найменші недоліки у недосконалих істотах. Цей голос не проганяв і не сварив, усього лише питав, намагався отримати потрібну інформацію. А якщо інформації немає, то краще піти.
    -не йди туди - пролунав той самий голос - там шум і люди, знову кине
    Обережно озирнутися і змірити поглядом неймовірно велику елегантну кішку. Чи може кота. Такі породи бувають, вдвічі більші за домашніх котів. Цей кіт був радше пантерою, чорною, короткошерстою і зализаною, ніби гелем намазаний.
    -повернися на місце. Ти памятаєш як тебе звати?
    -ні - і опустив голову
    -ти памятаєш себе минулого?
    -минулого? - підняв голову
    -зрозуміло. Ти покинута душа.
    Ну хоч щось. Отже душа.
    -знаєш як тут опинився?
    -ні
    -тебе викнинуло. Скоріш за все вибило з тіла.
    Нерозуміючий погляд і щира зацікавленість
    -бачиш там на вулиці люди?
    Не бачу, але чую.
    -ти був одним із них. Сновигав, метушився і... жив. А тепер...
    А тепер?
    -а тепер ні. Ходім до Стрижня. Він допоможе.
     
  3. Fon

    Fon whom how

    Стрижень жив у шафі. Може і не жив, просто зараз там знаходився. Принаймі так казав Сірух. Та на настирливі гукання не відкликався і по гупанню у дверцю не відповідав.
    -мабуть знову гостя смачного піймав. Він любить ласувати смачненькими жирними гостями. Якщо вони самі до нього йдуть. А як ні, то він сидить отут, у шафі страшого інстпектора догляду за колектором Єжи Стрижня. Його тому усі так і називають.
    -хто, усі?
    -усі, кому Стрижень потрібний, або тих кого не зміг поласувати.
    Сірух ошкірився котячою страшною посмішною, що більш була схожа на залякування і ще раз гупнув лапою у вітху дверку. На цей раз щось на самому верху заворушилося і поскреготало. Дверця прочинилась із тонким противним скрипом і з верхньої полки для капелюхів з поміж рваного дрантя вигулькнула страшнюче чорне обличчя старезного як світ домовика Стрижня. Росту у ньому було заледве 40 сантиметрів, навіть Сірух був вищим за нього коли сидів на задніх лапах. Страшні вирячені очі глипнули по сторонах і десь там усередині дзенькнула сталь.
    -та ось він - протягнув лапу сірух
    -бачу - ріжучим голосом відповів Стрижень - а шо він ше не пристав?
    -ще ні, бачиш, напівпрозорий
    -давно вибило?
    -може й сьогодні. Або уночі.
    -не памятає?
    -анічого
    -файно
    Голова Стрижня зникла у дранті, знову дзенькнула сталь
    -це у нього старовинний стилет - пошепки сказав Сірух - для захисту від щурів. У голодні роки його мало не затаскали голоднючі щурі біля Ельжбети.
    З полиці звісились ноги у старезних поцофаних черевичках, що колись були білі і з полуничкою, скоріш за все дитячі, але тепер замазані ваксою, та все одно у декотрих місцях потріскані. За ногами просунулось опукле масне тільце, що його мла б прикривати вицвівша зеленкувата камезелька, та задерлась, за щось там зачепившись. Тіло прослизнуло униз, Стрижень завис на руках, потеліпав короткими ногами і з страшним гуркотом гепнувся у кошик зі старими поламанами прищіпками. За тим він виліз, обтрусився і поправив підперезаний поясок, не защипнутий, а завязаний на гудз. Він дістав з кишені надбиту лупу, підійшов ближче і повів склом зверху у низ і назад.
    -що скажеш?
    -пізно вже його вертати.
    -а може?
    -вже прозорість трафило, буде тепер фіолєтовий кіт
    -он як
    -це як?
    -не перебивай страших - гримнув Стрижень і повернувся до кота - йдіть на ламбету мо там Мамка і Зілля будуть, то почистять йому всьо файно.
    -нащо йому Зілля? По всьому видно, що він чистий. Нащо?
    -а чо тоді до мене приперсі?
    -могли б його повренути
    -поверни. І буде неприпамяті, як по вінсульту і рукою не дригне і вголос не скаже.
    -то ти кажеш вже як Аптекар старий
    -файний був фацет, жаль німец го убив
    -файний то файний
    -ну то йдіт собі, я ше покімарю з рочок. Там єдно весна?
    -майже літо
    -спека?
    -ще ні, але буде скоро. Їсти хош?
    -ше нє. Я поліз. Вйо.
    Сірух провів поглядом Стрижня, що поліз у низівья шафи і зачинив за собою дверку.
    -ну то сам будеш трафлятись
    -це як?
    -побачиш. Але подалі від людей і шуму.
    -чого?
    -а шоп ті не кинуло аж на Городок зйойку. - прогарчав з шафи Стрижень.
    -ходім, будем тобі місце тихе шукати. Ти тепер будеш фіолєтовий кіт.
    -це як?
    -побачиш - відповів кіт Сірух і поволі пішов у темряву стриха будинку на Краківській.
     
  4. Fon

    Fon whom how

    Маленьке ліжечко, біла стеля, шафка з маленьким плюшевим ведмедиком на червоному шнурочку і масивне старе шкіряне крісло у якому втонув Юзеф. Хтось прийшов і вкрив пледом. Такий дивний запах, така дивна кімната. Краса і затишок. Як колись дуже-дуже давно у дитинстві. Він прокидався, валявся у ліжку, не вставав, додрімочував, але чув запахи кухні - чи катлети, чи налисники, бряцання пательні. А ще промінець сонця, такого жовтого, теплого і приємного. Пошарудіти ногами під ковдрою, заритися головою із копною світлого волосся у подушку. Дитинство. Приємні далекі спогади, наче з минулого життя.
    Чому з минулого?
    Зараз нове життя. Або кома. це може бути кома. Юзеф чув розповіді, як коматозники вигадували собі нове життя, новий світ і жили у ньому роками, тому й не виходили з неї. Гантеля, яскраве світло, спазм руки і тріск кістки.
    Юзеф скинув плед і звівся на худі підліткові ноги. Жовті трусики і... та він наче павук.
    -склади ліжко - пролунав голос жінки, що пройшла повз його кімнати у ванну. - помиєшся?
    Помиюсь - подумав Юзеф. Де одяг? Он штанина з-під ліжка стирчить. Трикотажний спортивний. Капєц. Ну зате теплий. Футболку б ще якусь.
    -ти шо натягнув? кинь до прання. Іди помийся, ше вчора з тренування як бомжик вонючий.
    Окей, я ходжу на тренування, я багато займаюсь спортом, тому я тхну як бомжик вонючий. Треба помитись і одяг. Вона що, БУДЕ МЕНЕ МИТИ?
     
  5. Fon

    Fon whom how

    Самійло Величко має кістки. Ми цими кістками поворожимо Генделю з Привокзальної. Гендель нас відведе до Манюні. Манюня це такий тип величезний. Він багато пьє пива, але грошей у нас немає. Хоча я знаю де лежить монетка 25 копійок сьомого року, та на пляшок пива Манюні не вистачить. Тож нам треба щоб Манюня вилаяв мамку свою стару Чеботуху, а та знає як робити мазь для колін. Ми візьмемо мазь і підемо на Цитаделю до Сестер Майхрич. У ганки хворі коліна, повгинались докупи, ледве ходить. Сестри возять ліки від тиску Гойю, то ж візьмуть нас із собою в гори. А Гой зліпить з тебе хлопа. Ти хлопчиком був чи дівчинкою?
    -не дуже памятаю. А чому я не можу взяти палочку?
    -бо ти ще не фіолєтовий, ти майже прозорий і дуже шуганий
    -ми могли б піти до Гойя відразу
    -і отримаємо копняка в дупу від його дочок.
    -можем піти до сестер відразу?
    -і отримаємо по вухах від Ольки
    -за кожну річ треба щось дати
    -все має свою ціну. Я думав увесь день і ось таке надумав.
    -можна обійти дочок Гойя?
    -можна. Але якщо влетіти зненацька до мольфара, то можна встріти в чари і тоді тебе або блуд візьме, або матимеш гіркоту в горлі. А це дуже неприємно.
    -а шо то таке блуд?
    -До Гойя різні люди ходять, просять здужати, чи навпаки, комусь лихе зробити. Чи щось шукають старе загублене колись. Або просто бояться і хочуть захисного амулета. То кожен прийде і дасть мольфару, себто дочкам його якогось грошика. Чи золоту монетку, чи срібляків жменьку. А як когось у землю звести, то можуть і банкнотів нанести. Не знаю як там зараз платять, давно у нього не був. То був собі такий пес Лижичко, що міліціянтом червоним працював і дуже любив трьошки получати, бо був ласий на гроші
    -трьошки то гроші?
    -то три карбованці укупі. То гроші, так. Так от притис він одного разу такого собі архіваруса Панаса з Заньковецької, а той голий-босий, трьошки не мав, каже то йди на Личаковську вісімдесят вісім, там Гой приїхав до сетсри у гості, має багато грошей. Лижичко узяв табельного амулета і пішов з мольфара гроші отримати. Бо то та ота влада дуже чарунів не любила. пішов він у той дім, бачить 88 написано. Він у двір увійшов і все.
    -помер?
    -ні, за 3 місяці в Білій Церкві знайшли, то таке місто Біла Церква. Сидів біля ставу, на гусей дивився. Його за це у санаторій на покій відправили. Отак.
    -а нам мольфар блуд може зробити?
    -ще й як! Але нам гроші не потрібні. То може бути гірше. У нього може бути заслін від лихих намірів.
    -у нас не лихі наміри
    -це у мольфара спитати треба, що для нього лихе, а що ні.
    -може не треба до мольфара?
    Чорний кіт посунувся і уважно його оглянув
    -я у вісімсот сьомому році упав з бжички і мене викинуло в кріля, шо його селючки на старому ринку продавали. Це мені один сказав добродій. Хотів мене одразу до мольфара потягнути, але мене шугонуло і я пішов по рядах. Мишка - пташка - дівка - пес. Очунявся через тиждень, але вже у хлопа всісти не міг. Тепер жалкую сильно. А ти ще можеш.
    -ну добре. До кого йдемо?
    -до Величка. Це у Ратушу, він там годзіннік їм псує постійно
    -кому, їм?
    -людиськам, кому ж іще? Хто його у дзвінниці спалив за Ядвіги, того й не любить.
     
  6. Fon

    Fon whom how

    Після 95 кілограмів старого хлопа підліткове тільце видавалось іграшковим. Швидко помився у душі, надягнув вузенькі джинси і джемпер з капюшоном. Блін, з капюшоном. Пішов на кухню їсти. де сісти? На вході чи біля холодильника? Де сідає Славко? Два неправильні рішення і він спалився. Далі підозра, істерика, психлікарні чи відразу тікати? А тікати то куди? Куди йому тікати в 13 років? Мама поставила тарілку біля холодильника, ложку поклала.
    -їж. До баби поїдеш?
    Сів почав їсти, кивнув, так, поїду. Куди. Підняв ложку з зупою. Це з чого? Не фасольова, скоріш помідорова якась, але з фасолинками. Чи то шпарагівка
    -не видумуй, їж
    Побачила. Головне не тупити. будем їсти і терпіти. Як тільки гаряча рідина потрапила до рота, злегка обпекла язик, у голові постріл, спалах. Це якась думка. Що це? Боже, не тупи, жуєм, ковтаєм, хліб. Знову Спалах. До зупи грінки мали бути. Чому хліб? Хліб це не правильно. завжди були грінки. Втупився поглядом у надкушений окраєць.
    -молока немає - пояснила мама
    Ага, он воно що. зупа-грінки. Це память, це добре. Тепер їмо і не палимось.
    -візьмеш бабі банки?
    Гаряче, подути. Чи не дути? Він дув чи не дув.
    -тільки дві, не кривись
    -добре
    Головне інтонація, треба вгадати як він говорив.
    -Аскольд!
    Упс, щось не так зробив. Що не так? Думай, швидко, шукай, зупа, хліб, банки, баба. Що?
    -Ну?
    Схилив голову, палєво, зупу їм, хліб їм. Масло? Чай? Ковбаса? Мами люблять пхати в дітей зелень. Цибуля? Що? ЩО???
    -тапки де?
    ТАПКИ!!
    -в ванній
    Слухняно встав, зашльопав босими ногами по лінолеуму
    -дірява голова
    Посміхнувся. Дирява. В одне вухо влетіло, в друге вилетіло. Знайшов в кімнаті тапки, вдягнув. Маленькі ж. Може не його. Більше немає. у коридорі немає. Ідем так.
    Мама пішла на балкон. Сів, швиденько втоптав зупу, хліба. Подавився, закашлявся.
    -не жени!
    Це мама повернулась з курткою
    -тобі куртку попрасувати? У Вадіка непрасована була
    -не треба - махнув ложкою
    -піжон - сказала і засміялась. - давай рюкзак
    Рюкзак. Рюкзак був під столом. на столі телефон і ключі. два комплекти. Це значить від звідси і від баби. Добре, заніс мамі рюкзак. Де шкарпетки. У шафці шорти, трусики і футболки. Під ліжком? Є пара. вчорашні, погано пахнуть... Спалах. мяч прилетів у вухо, все поплило, знайомий голос волає "Аскольда поранили, де Дир?!". Отже ми граємо у футбол. Чудово.
    -я тобі банки дала і тарілку з холодцю. Тут в баночці гірчиця, баба просила. Це саджати, а не їсти. Запамятав?
    -угу - кинвув, вдягнув рюкзак
    -куртку!
    Зняв рюкзак, пішов в кімнату, взяв куртку, вдягнув рюкзак. Де взуття?
    -ключі взяв?
    Ключі. Спалах. Загубив ключі, Славко гнобить, міняє серцевину. Ну і лох же я. Повернувся в кімнату, взяв ключі, кинув в рюкзак. У коридорі мама витягнула з шафи-купе старі красовки.
    -нові не вдягай, знов замастиш, Славко не відмиє
    Окей, бути маленьким супер. Як принц. Почапали на вихід.
    -стій!
    Шо ше?
    -шо баба має посадити?
    Шо баба має посадити? Вікторина бляха-муха. Варіанти відповіді будуть?
    -гірчицю!
    -гірчицю - чемно повторив і вийшов з квартири.
    Шурупай швидше, два рази пробачить, на третій придивиться і забьє тапком до смерті. двері позад зачинились. Тиша. Мамин голос.
    -алло! Мам? Я Аскольду дала гірчицю. Ти хотіла посадити. Це на роботі мені дали...
    Супер. Їдем до бабці. Де живе бабця?
     
  7. Fon

    Fon whom how

    Самійло Величко був естет. Та не просто естет, а естет з великої букви Щ. Саме так. Поцофаний піджак брудно-зеленого кольору і колись замшеві латки на ліктях. Брудні черевики з відклеєними підошвами на носках, різного кольору шнурівки. На лівому потрісканому черевикові були коричневі, а на правому зашпакльованому ваксою - брудні білі шнурівки. Полосаті і не менш брудні сірі штани були сильно засмальцовані на дупі і підрані на колінах. Голову прикрашала циліндричної форми штукенція, що на початку двадцятого століття була циліндром скромного буржуа. Тепер циліндр був зіжмяканий у гармошку, потертий і надтріснутий у декількох місцях. Незважаючи на убогий вигляд, естетизм з Самійла аж пер. Насамперед краватка-метелик був незвично новим, ніби щойно з коробки, котру винесли з магазини Пассаж. У лівій руці фацет тримав жовту дрібну квіточку, схожу на кульбабу, та з тоншим стеблом, а у правій він нічого не тримав. На правій руці були пальці, на котрих тускло блискотіли три перстні з масивними коштовними каменями. Так вказівний палець мав смарагда, середній був із рубіном, а мізинець прикрашав аж надто чорний сапфір. Більш того, під потертим зеленим піджаком, була не менш потерта камезелька від костюму-трійки, із кишенькою на годинник. Сам годинник був масивним і золотим, як і цепочка, зачіплена за лацкант з другого боку. Самійло був у хорошому настрої і мугикав собі під ніс браварний військовий марш, а у перевах прикладався носом до жовтої квітки і вдихав смачні далекі польові аромати. А ще він сидів на старій коробці з-під акордеону і ногу з білими шнурівками витяг делко уперед.
    -доброго дня, пане добродію - солодко промовив Сірух припіднявши чорну лапу.
    Самійло Величко обірвав мугикання, відвів в сторону руку із квіткою, а праву запхав у кишеню, сховавши камені., підібгав ногу і навострився.
    -аа, коцур - і прийняв попередньо звичну розслаблену позу - хто це з тобою? як звуть?
    -він не памятає, його вчора вибило
    -вчора? ну то пізно вже йому тушку шукати
    -а шо таке тушка?
    -мовчав би, а то кашляну, то тебе кидане куди подалі
    -не треба кашляти, прошу пана - ступив уперед Сірух - ви нам не допоможете?
    -допоможу
    -дасте нам кістки поворожити?
    -це ж кому?
    -Генделю
    -з Привокзальної Генделю чи якому іншому Генделю?
    -саме так, Генделю з Привокзальної
    -ну то бери
    Самійло здійняв капелюх, зробив ним па у повітрі, перевернув і з нього сипонули дрібні кісточки птахів, прямо Сіруху під лапи. Той враз смикнувся і накрив лапами ще рухомі кісточки.
    -ааа - скривився Самійло скоса зиркнувши на чорні лапи кота - не хочеш знати що тебе чекає?
    -я не цікавий
    -до стрітення принесеш?
    -раніше принесу
    Самійло Величко відвернув голову і похитуючи ногою знову замугикав браварного маршу.
     
  8. Fon

    Fon whom how

    Манюня презирливо глядів на парочку, тримаючи руки у кишенях злегка потертих і не дуже ошатних брюк. На бретельці для поясу весело погойдувався брелок з фігурною відкривачкою для пива у з візерунком напівоголеної пані у стилі пін-ап. Пузо не випирало, а звисало донизу, розтягуючи жовту бліду сорочку з дрібним запраним візерунком. Сині мішки під очима і пляма на штанах видавала у ньому старого волоцюгу-пияка. Та от дивна порожнина у районі шиї, що він її старанно прикривав піднятим комірцем сорочки вказувала на те, що своє людське життя Манюня уже й віджив.
    -у нього дірка у шиї?
    -тссс, це від балки
    -не від балки - перебив їх шепіт Манюня і вище підняв комірець, та трохи скрутив голову набік, щоб підборіддя притримувало ворот. - Гендель казав припруться двоє. То ви ті двоє?
    -певно що так
    -а оте напівпрозоре, шо, вже можна називати якось?
    -ше ні, і було б добре, якби ви його не шугонули
    -ти чого кота мучиш?
    -так сі стало
    -краще б пса файного найшов. усі люди люблять псів. І зубами захиститися можна.
    Сірух підняв задню частину котячого тіла, виставив хвоста трубою і оскалив пару великих верхніх ікол, видавивши при цьому легке шипіння. Його лапа випустила чотири величеньких чорних гострих пазура, що боляче царапнули по камунчиках бруківки.
    -но-но! - відступив назад Манюня і стиснув кулаки, при цьому так і не виймаючи їх із кишень - не треба мені тут цього.
    -Гендель ворожив на кістках
    -та? і шо?
    -кістки показали, шо Генделю буде нещастя
    -та? А коли? То може від вас? шастаєте тут табунами, притули.
    -нам просто потрібна мазь для колін
    -о! Нежить заговорила!
    -не треба його лякати, Манюня. Ваша стара матінка робить файну мазь для колін
    -ага, а потім її пече в писку і вона плачу по ночах. Не треба їй того.
    -то треба нам, пане Манюня. Гендель дуже просив за нас
    -та, дуже просив, знаю. А кістки віддали вже?
    -Кацка мала занести. А що?
    -я б на мамку кинув разок. Коли її вже вхопить?
    -якби моя матінка була жива, я б тільки й радів з того
    -і ти знаєш хто твоя мамка?
    -не памятаю
    -во! а моя мучицься коліньми. Болить їй, тому й перець жує і мазь робить.
    -я чув вус помага.
    -чув то принеси
    -доведу справу до кінця, то пошукаю
    -та?
    -чесне слово, у нас просто часу мало.
    -добре, вкраду в мамки мазі. багато треба?
    -так шоб не гріх було попросити.
    -я візьму більше, але ти вусів тих більше принеси. Добра?
    -я буду сильно старатись
    -шо мені старатись, скажи шо принесеш
    -гаразд. Принесу.
    -ну я піду, поки її вдома нема, бо дуже лякається, як в півниці гримить. Там такі двері, я їх тихо не можу відкрити. Станьте там, бо ше вас трамвай задавить. А того шугоне.
    Манюня, так і не виймаючи руки з кишень величезними незграбними кроками пішов за костьол Ельжбети і там звернув у провулок. Сірух оглядів і поволі пішов під висохлу яблуньку біля каплички. Отак вони двоє сиділи, а повз них зрідка проїздив трамвай, сильно скрегочачи по рельсах залізними колесами.
    -треба щоб ти трохи напружився і вирішив ким будеш. Як у нас все вийде і Гой кинете тебе в тіло, тобі треба знати ким ти хочеш бути. Не важливо ким ти був, ти ітак не згадаєш. Важливо ким ти станеш. Можеш стати тваринкою, псом чи котом. Пташкою теж можеш, але вони тупі і довго не живуть. Їх також частіше коти заїдають, або від холоду замерзають на морозі. Ти коли в інше тіло увійдеш, то будеш думати не так як та істота. Тварини живуть інстинктами, вони підсвідомо відчувають що робити, як харчуватись. Ти ж цього не знатимеш. Невідомо чи ти літати зможеш якби став голубом. Я перші дні й їсти не міг. Хто мені подасть трапезу печінкову запіканку чи курячі шийки? Мишку знайшов, піймав, а їсти не можу, тошнить. Та голод переміг. псам легше, їх приймуть і нагодують. Або в стаю диких візьмуть, що навколо міста тиняються. Можуть переїхати возом, або побити дітиська...
    -чому я не можу стати людною? я ж був людиною? Хлопчиком.
    -ти хочеш бути хлопчиком?
    -я відчуваю що був. Напевно. Я бачив онтам хлопчика і відчував його, як він йде, як це робить. Ніби був ним. А ота жінка стара, я її не відчуваю. чужа ніби.
    Сірух приліг, випроставши лапи, прийнявши позу сфінксу.
    -ти можеш стати хлопчиком, дівчинкою чи отією жінкою. Ти можеш це зробити прямо зараз. Тобі достатньо шугонути у тіло, вибити душі і тікати.
    -і все?
    -і все
    -а та душа?
    -ну?
    -вона куди?
    -шугоне вправо. Шугоне вліво, потім вверх і в сторону. Буде ревіти. Голосно і боляче. Вони завжди ревуть, коли їх з тіла вибьють, а назад дороги не бачать. Ти можеш стати отим хлопичиком, але ти вибьєш його душу. убьєш людину.
    -убью?
    -так.
    -я ж не помер?
    -ти душа. Гола-гола. Тебе шугонути і ти вдаришся в пошуки, знову почнеш ревіти і ширяти в сторони, поки не втомишся і не засядеш десь у підвалі на Стрийській. А через два-три дні тебе накриє морок і ти станеш як кіт, тільки фіолєтовий. Ти був колись на Вірменській коли сонце сідає і дощминає? Там збирається сила-силенна фіолєтових котів - вибитих душ. Майже усі хто в місті за сотні років втратив своє життя, бо його викинуло з рідного тіла. Вони збираються біла дзиги і дивляться як на червоних промінчиках блищать крапельки дощу і усі разом сумують за втраченим життям. Усі ті, хто втратив себе. Залишився між тим світом і цим. Декотрі хуліганять, тицяють лапками туристів за маківки. Ті руки здіймають почіхратися, а коти й сміються. Отаке життя тебе чекає. Або можеш отого хлопичка вибити. І продовжити як він.
    -і я вже ніколи не повернусь до того що було?
    -ніколи
    -зовсім ніколи?
    -зовсім-зовсім ніколи. Ти що робиш?
    -нічого
    -Ти плачеш?
    -ні
    -мені здається ти плачеш
    -ні!
    Сірух відвернувся і під тихеньке завивання дивився як черговий трамвай заходив на крутий віраж біля вокзалу.
     
  9. Fon

    Fon whom how

    До бабці відвіз вітчим. Йому було ніяково з Аскольдом і він намагався більше дивитись на дорогу. Юзек зручно вмостився на задньому сидінні і спостерігав нетривалу поїздку. Бабця, виявляється, жила у передмісті, зовсім недалеко, пішки хвилин тридцять. Юзик щоправда ніколи не бував у цих місцях, тому вирішив при перій же нагоді усе облазити. О так, облазити. Не нила спинка від незручного спання, не стогнали ніжки. Навпаки, у його 15 років., чи не зовсім його, у із дупи стирчала запалена ракета, готова у кожну мить вистрелити наосліп. Так хотілось кудись бігти, щось зробити, когось обхопити і повалити на землю. А ще реготати. Не сміятись, а як тіло підказувало - зробити виверження вулкану сміху. Уже в наступну мить щось тихенько клацнуло і нападав страшенний сум. Хотілось написати довжелезного сумного листа, щоб усі заплакали. Або зобразити на стіні якесь малювання, надзвичайне і неймовірне. Та що напишеш, якщо в голові пусто. На першій строці рифма ламалась, ставало гидко, неприємно. Та ну його в баню. Краще вияв на стіні. Прийти уночі, поставити вличеньку драбину і накидати балончинками усю красу. Тільки от яку? І де узяти балончики з фарбою? І що в кінці кінців намаювати? Та все це щезало, бо на краю дороги маленький цуцик поліз через бровку, оступився і полетів через голову у канаву. Смі пирснув аж із вух, не кажучи вже про рот і ніс.
    Вітчим перевів на нього погляд у дзеркало заднього виду, але промовчав. У його погляді була постійна напруга. Стоп. А може у нього якась страшна невиліковна хвороба? Може йому жити залишилось від сили рік.Чи менше. Три місяці і гаплик. Та ні! Мамам б точно переймалась. А ця жінка веде себе надто спокійно. Скоріш за все Аскольд інтраверт із сильно вираженою мізантропією. Самотній одинак. Відлюдькуватий.
    Автівка зупинилась.
    -бабулі прівєт
    -тьощі шо лі?
    Вітчим ще раз якось дивно на нього глянув і злегка кивнув.
    Палюся. Палюся у повний зріст.
     
  10. Fon

    Fon whom how

    -мольфара нема
    -як нема?!
    -де ж він?
    -поїхав у татри брата навідати перед смертю
    -Бжижечка?
    -так, його. Ідіть собі
    -коли він повернеться?
    -не зна. Йдіть!
    -нам дуже терміново. Може він удома?
    -шо чого, котів буду слухати. Ану псика!
    Сірух поволі розвернувся і пішов через двір до паркану. Стара мольфарова сестра наздогнала його і так прут клайнула фірткою, що мало не прищемила коту хвоста. Добре що той підняв його угору.
    -чого це немає?
    -коли я говорю з людьми ти мовчи, бо вони тебе не чують та й не бачать, а мені ти тільки заважаєш. Добре?
    -добре. І що робити?
    -нічого. можу провести тебе на вірменську. Спочатку фіолєтові коти тебе не підпускатимуть, не люблять вони загублені душі. Може з часом, десь за місяць коли вже матимеш основу тіла, то можуть тебе прийняти. Але якщо не будеш шуміти. Бо вони того страх як не люблять. Ти знову плачеш?
    -ні!
    -то ти так скавчиш? Може ти псом би міг стати. Найшов би якогось приблуду, ходив би за ним, то й взяв би тебе в свою халупу. Розумні пси так роблять. Принаймі ті, що душі побрали.
    -не хочу бути псом! Не хочу бути котом. Тим паче фіолєтовим якимсь. Я хочу повернутися. Або вже наніц здохнути.
    -Нууу, не все так просто, солоденький. Спочатку тобі належить страждати.
    -чому тіло украли моє, а страждати мушу я?
    -ти хотів сказати чому хтось украв моє тіло, а страждати за це маєш ти?
    -так! Так!
    -се ля ві.
    -шо це?
    -таке життя і нічого ти з тим не зробиш
    -ну зроби, зроби щось.
    Сірух пильно приглядівся. За тим приліг, підклавши лапи під своє підборіддя. Так він довгенько лежав, можна убло подумати, що він сильно образився і ігнорує покинуту душу. Та врешті, коли сонце почало схилятись за пагорб він крізь стиснуту пащу промовив.
    -є ще темний мольфар. Він не закине тебе у нове тіло. Та він може знайти твоє старе тіло.
    -так це дуже добре!
    -що у цьому доброго? Ти можеш збожеволіти, коли побачиш себе не при собі. Тобто із чужою душею. Тобі стане млосно, а коли прийдеш до тями, то матимеш вже невеличке бжевілля. Воно буде рости і рости. Поки не убьє тебе повністю. Або...
    -що або?
    -або ти шугонеш ту душу у твоєму тілі і вона шугоне і убьє котрусь іншу людину.
    -ну і нехай. Хочу своє тіло.
    -ти ж розумієш, що він може вибити когось, хто буде поруч?
    -що?
    -може у цей момент поруч буде твоя дружина. Діти. Чи батьки. Він може шугонути в них.
    -та?
    -та. Що ти робиш?
    -нічого
    ти знову плачеш?
    -ні, я не плачу. Я хочу своє тіло. Але щоб та душа нікого не вбила.
    -фіфті-фіфті. 50 на 50. Або вибьє, або ні. Йдем шукати темного мольфара?
    -незнаю. Я не зна. Я хочу, щоб усе було як колись і все оце скінчилось.
    -ти завжди можеш померти
    -померти? Чому я відразу не помер?
    -Найбільша загадка нашої частини життя.
     
  11. Fon

    Fon whom how

    -шотатутнетак, мала
    -не називай мене малою
    -а як тебе називати? Рибка?
    -називай рибка
    -ну добри. пані Риба, всмажте меня яйця! - гаркнув на усе горло Славко
    Мокра митка здійснила срімку зміну траекторії і вмазалась зі смачним ляскотом прямо в центр обличчя.
    -"коханий", домий посуд, я спати
    -ой та ладна, шозаабіди
    -ведеш себе як підліток зі Збоїщ
    -ну а шо не так?
    -я тебе просила не тиркати малого?
    -а я його трогав? Я ваапщє з ним як з хрустальом. Я коли малий був вазу хрустальну розбив, шо її тато мамі на 10 років свадьби подарив. Мені так дупу просікли, шо я хрусталя тепер панічєсі боюсь
    -перестань суржиком говорити. Ти сміявя з того з житомирщини
    -ага, таке молов
    -не молов ,а говорив. Отак з тебе твої волиняки ржуть. Рагуль львівський
    -шо зразу рагуль
    -чому це відразу рагуль
    -це шо, муха-павтарюха
    -я зараз в тебе кружкою кину
    -ну добри. Тобто, га-разд. Але твій малий вроді помінявся.
    -менше за маим дивись і більше за своїми суржиками
    -та дивлюсь
    і шо не так?
    -ну він шось дуже став такий... радосний
    -щасливий?
    -во! А ше почав на ізмєну випадати
    -це я?
    -ну от шось вчудить і відразу по сторонах цинкує
    -слава!
    -таке ураження, шчо підозрює, що за ним стежать
    -це підліткове
    -гормони?
    -ну щось таке. Слухай, я тебе попереджувала про нього
    -ну та. Я шо, шось не так зробив. Але останні пару днів він такий ніби на чомусь сидить
    -наркотики?
    -угу. Поки він в бабулі ти б його шкафчики перевірила. Порошок, таблєтка, ложка, фольга.
    -фольга і ложка?
    -ооооо, як всьо запущено. Давай ти порийся, як шось найдеш маякни,я гляну.
    -добре, ідем вже тоді. Шо саме шукати?
    -фольга, ложка, таблєткі, порошок, папіроски без фільтру...
    -шприци?
    -нє, ну якшо найдеш шприци, то він вже точно дібіл
    -слава!
    -сорян, мала. Зазвичай на точці свої дають, шоб бєс паліва
    -це ж можна снід підчепити
    -можна., і підчепляють
    -боже, давай я тумбочку, а ти в столі
    -нє, сонце, я пас.
    -ну добре, я сама
    -ми коли до баби приїхали, він не пішов направо за хату, а далі, там де старі ворота шо не відривались ніколи. Я його окликнув, він такий зразу - опа, і очка забігали, потім голову опустив і пішов за мною.
    -чекай, так там ця живе, Жебрачка стара.
    -шо ше за... аа! Та шо всіх своїх в Італію сплавила?
    -так. Стоп
    -шо? найшла?
    -в Жебрачки Іра старша дочка і Ганка. В Ірки два сина і один викидень. А в Ганки один син і ше дочка з великим відривом. Вони коли з Ігорем розійшлись то шось їм там замкнуло і в неї ше дочка була.
    -мадам, я в шоці з ваших стрімких пальотів мислі
    -у Жебрачки дві дочки. У молодшої, Анни є дочка. Чекай, як її назвали. Золота
    -Злата? Модне імя.
    -точно, злата. Чекай, вони з Ігором розійшлись коли ми з братом хату розміняли, а ше плюс 7 і 3 і...
    -ти б під столом поарила ручкою, там, за полками. Ну шо такоє, шо ти розсілась?
    -слууухай, Златі 15 років
    -і шо?
    -і то шо літо і всі в Італії. А Злату відправили до старої Жебрачки на літо
    -і?
    -ну ти тупий! І Аскольд попер до неї, а не до баби
    -аааа! Так це йому в голову уже бьє, плямки на простині і тверді як камінь шкарпетки
    -так, слухай мене... боже як тут брудно, принеси тряпку я за столом протру. Треба з ним поговорити
    -про наркотікі? Можу навіть наріка з ломкою найти, він наркоту буде обходити через Сихів.
    -ні, коханий. Лізь краще в інтернет і найди шось про квіточки і метеликів
    -мадам, я іногда вас так сильно не панімаю, шо хочеться удавитись
    -хлопцю 15 років, треба з ним про секс поговорити. О! Візьми презерватив і покажи. Я тобі... дам огірок
    -нє, сонце, я лучше йому два гіга порно качьну, хай подиивться шо там куда
    -слава! Він ше дитина! Тут треба обережно, щоб не налякати. Ну добре, якщо ти такий морожений я брата попрошу.
    -шо зразу морожений. Просто він же злегка хрустальний.
    -а ти злегка дибільний
    Мокра ганчірка з брудом знову опинилась на обличчі дискутуючого коханого
    -ну от ти ше раз так зробив, і я зберу чімадани і поїду до мами.
    -ти можеш не йорнічати
    -ой, а хто це тут не суржиком теревенить?
    -добре, я сама тобі в неті літературу найду, тільки вивчиш напямять і йому перекажеш
    -та ладна, я так розкажу, від душі. Від себе
    -от не треба від себе. Я внуків хочу
    -ну добре. Ідем пошукаєм разом. Цензура тіпа. Але з теб чебурєкі
    -Сирні
    -ага
    -добре. Але ти вже пострайся не наплужити
    -ок, мала.
     
  12. Fon

    Fon whom how

    -петрик, гнатик і кіндрат! нумо! нумо на санчата! - видала Аня
    -анка, таня і орися., нумо у кущі їб.... - не закнічив фразу Ігорко і отримав по варгах від Таньки. А ще Орися кинулась на нього, але Ігорко мав файний двигунець і здріснув з лавочки в кущики. Так що Орися перечепилась через лавочку і впала прямо в обійми зачарованого від здивування Аскольда. Якусь мить вона завовтузилась у нього на руках, зкуйовдила йому волосся, зімяла футболку і зїхала по нозі на землю. Аскольд оторопіло вирячився на неї, а ще Анка пронизливо глянула і Орися миттєво зникла з поля зору. Вадік і Тарік реготали, а Танька шугонула у кущі за Ігорком і за щось його там боляче вщипнула, аж він завив. Анка тим часом зайняла місце біля Аскольду і схопила його за ногу.
    -Танічка, сестричка блядувата, а шо ви там з Ігорчиком робите?
    Вадік так реготнув, що захлиснувся, а Тарік упав з вкопаної в землю шини.
    -усьо нормально - це Ігорко вийшов з кущів, і показово зробив вжик ширінкою
    -ууууу!!! - затягнула компанія
    -а шо таке? - це Таня вискочила з кущів і вкусила Ігорка за плече.
    -кусаєцця
    -шось хоче
    -нічого я не хочу
    -ага, дєла здєлана?
    -ета ви па какому патякаєтє?
    -Тарік штанці порвав
    -у мене шось у животику тріснуло
    -Танька не кусайся!
    Із сусіднього будинку пролунав хрипий жіночий крик
    -шо ви там виєте, ви шо вовки?!!
    Секундна пауза на перетравення мозком нової інформації і:
    -ми шо вам бухати мішаємо?!
    -закапайте вуха воском і бухайте дальше!
    -сімейка Адамсів прокинулась!
    -ой а хто це з запою вийшов на півхвилинки?!
    Спантеличана запухша жіночка обурливо почервоніла
    -я зараз в міліцію позвоню!
    -іди дальше бухай, мінтів вже 3 роки я нема
    -може в поліцію краще?
    -проснулась красавіца!
    Жінка замахала погрозливо кулаком і щось іще промовила. Та через галас підлітків не було нічого чути
    -ціхо-ціхо! - послухаєм що вона каже - сказала Анка
    Усі притихли і нашорошили вуха. Між тим Анка нагнулась і вкусила Аскольда за коліно
    -аааа!!! - зарепетував Аскольд, намагаючись відчепити голову Анки від ноги
    -ахахаха!!! - заржали всі, а Тарік знову гепнувся. Танька присіла і накрила голову руками.
    -нашу Таню кроєт планом, сільна кроєт нашу Таню
    Танька випросталась і дико заржала. За це получила від Ігорка по дупі і кинулась далі кусати його за плече.
    -дибільні діти - сказала підзапухша жіночка і пішла дзвонити в нуль-два.
     
  13. Fon

    Fon whom how

    -той що зправа, то ТЕМНИК.
    -це він хто?
    -Темник краде людське щастя. Раніше виманював, купляв, а згодом зрозумів, що краще і вигідніше красти. Сам по собі він був помічником писаря нижніх лав при Лаврі. Там познаходив купу старовинних записів на телячих шкурках і звідтіля набрався темного. Спочатку він хотів стати дуже багатим. Увесь час гріб золото і коштовності. А коли назбирав багато, то прийшли лихі люди і все забрали, а Темника мало не вбили. Та він якось викрутився.
    -лихі люди то хто?
    -бандити. Злочинці. То Темник утік, а згодом повернувся, уже непоказний, лиш тишком-нишком. Знайшов усіх, хто його обікрав і завдав їм страждань неймовірних.
    -це яких
    -ой, краще тобі не знати.
    -а той що зліва?
    -зліва - чорний Мольфар, його звати...
    -гей, ви там двоє, ану підійшли хутко!
    Сірух уже хотів чкурнути назад у щілину в стіні, там враз завмер і очі його стали наче крижані.
    -до мене - льодяним тоном мовив мольфар.
    Загублена душа хлопця повільно линула уперед, поки не випливла на тьмяне світло від пічки, на котрій грівся казанок із пряною пахучою рідиною
    -це фіолєтовий кіт! - викрикнув Темник - Ану брись!
    -зажди, ще ні, бачиш, прозорий ще.
    -ну то й що. Скоро стане. А як стане, то до нього присунуть такі ж погублені-перелякані. Мені тут їх не тре, тут файне місце. Не хочу тут їх. Не хочу.
    -так він один
    -от завжди так. Сьогодні один, а завтра який бомбко прилізе, заведе з ним розмову і будуть приятелювати, шкрябтись по ночах за стінкою. А я цього страх як не люблю. Чуєш, шо кажу, ану брись!
    -зажди, бачиш він не сам, з котом
    -о! Вже компанія і шум. Зара я йому ядучу перцю в окі кину.
    -а най би тебе! Заспокойся!
    Темник спохмурнів і пішов налити собі варива.
    -ти не знаєш як тебе звуть?
    -ні
    -коли тебе шугонуло? Кіт тобі оповів шо то значить?
    -так. учора вночі
    -то ти ше маєш пів-дня
    -маю. Але старий мольфар поїхав десь у Татри
    -ова! чув, Темник, Карпати без старого пустують
    -угу, пустують. Там цих мольфарів старих, як гівна під голубятньою. Як мольфар зістрариться і зазнається, то йде у ліс, найде темну-претемну діброву і там як не сяде під деревом, як не вклякне на півтисячі років. То така нечисть, шо їх мурахи навіть не пожруть.
    -ехе, старий попер у Татри. Цікаво шо йому там знадобилось?
    -хотів провідати перед смертью свого...
    -ахаха!!! - зарепетував Темник. - якраз Гой той шо здохне своєю смертю
    -шось Гой задумав, Чого старий попер у Татри?
    -а я знаю?
    -а як він знає шо подохне незабаром?
    -себто як знає? У нього що, берестяна одолужина є, чи що?
    -а як справді знає, і тому поїхав попрощатись?
    -нууу...
    Темник відставив вариво і взяв у старезному буфеті за пічкою замазгану пляшчинку
    -то тре файно подумати шо він задумав. А ти, ану брись!
    -зажди, Темник, ось душа загублена прийшла до нас така вся чиста і безневинна, чого її гониш? І до того ж, принесла доволі цінну інформацію
    -ну це так, але чого йому тут тертись, хай до своїх лізе, на вірменську
    -це він завжди вспіє, та я щось передчуваю, що не просто так він шукав мольфара. Хочеш тіло?
    -дуже хочу
    -бачиш, Темник, він тіло хоче, а не вічно мнявкати на туристів
    -пффф! Ну то кинь його в он ту жабу і гайда хряпнемо настоянки
    -я не хочу жабу, я своє тіло хочу. Назад.
    -ти диви який! А зара як хлясьну у долоні, то тебе шугоне аж на Жовкву закине. Отам собі й шукай себе.
    -бідна, нещасна душа. Ти не памятаєш ким був і не знаєш де твоє тіло. Але хочеш його назад?
    -так
    -ну то знайди своє тіло, а я тебе у нього й вкину.
    -кіт казав, шо як мене кинути назад у тіло, то той шо там сидить чужий... помре?
    Темник відставив пляшчину і мало не зареготав, Та Чорний Мольфар так різко на нього зиркнув, що аж гикавка почалась.
    -а ще кіт казав шо я був хлопцем молодим
    Темник витягнув шию і приливився до чорного кота
    -шось він завеликий на кота. Як його звати?
    -Сірух
    -ааа! Сірух. Нещастя прилізло. Треба було відразу обох заклясти на блуд, хай би до Білої Церкви чапали собі.
    -зажди Темник, я здається знаю як йому допомогти.
    Темник спантеличено почухав потилицю і влив собі на дно гранчака густої зеленої наливки з брудної пляшчини.
    -ми зробимо так. Темник зара візьме листочок і найде тобі гране молоде тіло, ая тебе у нього шугону. А щоб ти не утік, я тебе трошки до тіла причеплю словом. Тоді ти підеш до старого Мольфара Гоя і спитаєш його сестру де пішов Гой і як його найти. Бо я маю одну справу до старого стосовно корінців Цебрини.
    -а як же та душа з тіла шо найде пан Темник? Вона помре?
    -ой ні! Ти що! Ми ж не покидбки якісь людей убивати! Я цю душу візьму у цеберце спеціяльне. У Темника якраз є одне таке. У ньому душа неначе спить.
    -якщо правильно закрити вишиванкою
    -Темник, у тебе ж є така вишиванка?
    Темник ошаліло глянув на Чорного Мольфара і кивнув
    -ну от. Не пропаде душа. Побуде у цеберці. А ти цим часом будеш шукати своє тіло. Може тобі твій кіт сірух допоможе. А як знайдете, то біжи до мене, я тебе у те тіло перекину, душу з цеберця відкрию і назад поверну. Воно й не памятатиме нічого.
    -а той, що зараз у моєму тілі? Він помре?
    -із ним станеться те, що мало б відразу статись. Ти мав би вже зрозуміти, якщо душа зривається з тіла, то тільки за мить до смерті. Ця душа тебе вибила, бо сама шугонула із помираючого тіла. Він мав би вже бути мертвий.
    -або став би фіолєтовим котом.
    -он-но! - підтвердив Чорний Мольфар, піднявши палець. - Темник, допьєш свою гидотну настоянку камишу, то візьми листочок і пошукай хто нерівно сидить у тілі
    -а це як, не рівно?
    -ну як тобі пояснити. От живе чоловік, ав нього жінка померла від хвороби. То він за нею тужить і сумує. А згодом його душа рветься назовні, то таке називається, що нерівно душа сидить у тілі. Її легко вибити з нього.
    Темник крякнув, кривився і відставив стакан.
    -то не та настоянка, шо тобі пелікан пальця відтяв?
    -не та. І не пальця, а в руку дзьобнув. Шалений птах. А шо мене в той зоопарк поперло?
    -шукаєш?
    -уже шукаю
    Темник поліз у стару халабуду, довго там рився, щось перевертав і стукав. Потім його кроки пролунали на горищі і ось він прочинив невеличке віконце.
    -є!
    -далеко?
    -два рази плюнути
    -підманиш чи самі дійдем?
    -краще підманю. Одразу гляну чи файно розхитана.
    -бачиш, зара усе буде. А ти поки підійди до мене ближче і обернись. Я тобі у спину легенько подую, ти не бійся.
     
  14. Fon

    Fon whom how

    -дівко! Чуєш мене? От наркомані прокляті! Котра година скажи, укурок ти небесний. Айну тебе, де ви тільки колетесь в полі?!
    Бабега плюнула на запилючену дорогу і поперла на іншу сторону дороги, під бібікання і лемент машин. Обабчі дороги стояла дівчина, років 14, коротке волосся і величезні карі очі. Здавалося б ну стоїть собі, чекає якогось автобуса. Аж ні! Голову повісила, руки бовтаються, тільки очі кліпають. Неначе повсталий мрець. Висить на гвіздочку небесному, от-от впаде. Одна машина притормозила, висунулась пьяненька мордочка хлопця-підлітка
    -красава, го довезу докуда тобі тре! Чуєш?
    -харош її торкати, бачиш абдвігана. Рулим на чебуреки
    -та давай хапнем
    -куда хапнем, чукчя, по вєнах довбиться, значить спіда і сіфа. Рулим
    Машина рикнула і провалилась у нескінченну дорогу.
    Що там Темник казав? Дивись угору? А ні, це Чорний Мольфар. Дививсь угору і він задув у спину, аж запекло. А потім світ блимнув і провалився у темряву. перше, що спало на очі довжелезні худючі ноги. Взуття якесь дивне, сандалі з квіточками. Ну хто таке носить? Я не став. Щось іще казали. Не памятаю.
    Із поля прилетів чорний ворн, тріпонув крильми і голосно кракнув. Ноги підкосились і тіло осіло на брудний обабіч шляху. Одні окурки і кришечки від пива. Культура. Рука яка тоненька. Недоїдаємо? У мозок увірвалась блискавка, аж вуха стиснулись. Та ні, не блискавка, придурок якийсь бібікнув. І шо ти дивишся недороблений? От зара каменюкою у скло кину. Ага, утік. У мокру спину дихонуло вітерцем, мана розвіялась і дівчисько гупнулось на дупу.
    -ей, мала, пачьом прадайомся?
    Далекобійник хтивий. Ну і пика. Отримав у відповідь довжелезний зворот вишуканих матюків і камінчик у ногу. ну тепер краще тікати.
    -крита!!! - летіло у спину - іди лічись, прідурашена!!!
    За рядочком дерев було поле. А за полем дачні участки. Десь із глибини памяті виринало застереження - через дачі одному не ходи, собаки покусають. Ну от ще, я ж не дитина! Чи дитина. Я блін, пацан, Аскольд моє імя, і я усе згадав.
    Навпроти у підзгнилій вантажівці, у замурзаному склі відбивалось відображення худенької дівчини у платті. У платті?? Курвааа, мольфар!!!
     
  15. Fon

    Fon whom how

    -ти диви, в мене лямпка сі вклєкла
    Чорний Мольфар покинув роздивлятись старезний заіржавілий стилет з руківьям у вигляді розпятого Христа і нерузоміючим поглядом втупився у Темника. Той підняв вище стару гасову лямпу, що ледь жевріла, і, буквально на очах, згасла. Тільки розпечений язичок ще жеврів слабко-червоним розпеченим залізом.
    -шо то має значити?
    -вкрилась ластами наша доця. Десь гепнув її хто по дорозі до людей.
    -зараз не 16 століття, шоп дівок гвалтували на дорогах.
    Темник знизав плечима і як доказ погойдав згаслою лямпою. Чорний Мольфар зціпивши зуби поволі підвівся, зробив два великі кроки у напрямку Темника, а потім сам чорт видів як швидко він ляснув по скулі. Лямпа упала на підлгу і закотилась під старезне залізне ліжко. Сам Темник здригнувся усім тілом, закинув руки угору і зі страшним шумом повалився на антресольку з оловяною посудою. Не встиг він обіпертись рукою і хоч якось себе втримати, як стрімка рука Чорного Мольфара вхопила його за ногу і з силою смикнула на себе. Тіло Темника зачепило сервант, з котрого повалились скопом старезні запилючені книги, описало півдуги і полетіло у хитку стіну в іншім боці кімнатки. перегородка тріснула, але не розвалась. Тільки в повітря шугонула хмара пилу від штукатурки.
    Чорний Мольфар звузив очі, витяг з кишені якусь дивну деревяну коробочку і посунув до тіла Темника. На зустріч йому з купи сміття і бруду висунулась тремтяча рука і зриваючись голос прокричав:
    -стій, бо прокляну!!!
    Чорний Мольфар завмер і довший час придивлявся на предмет у тремтячій руці
    -ааа! брошка пані Зігмундович?
    -вона! Зара як прокляну! Стій!
    Чорний Мольфар опустив руку в кишеню і вийняв замість коробочки чоколядову цукерку в зеленій обгортці
    -на, скуштуй цюцю
    -ти! Ти стій!
    -стою. Бо ж проклянеш?
    -та
    -ну во!
    Чорний Мольфар пожбурив цукерок під ноги Темнику і вийшов на ганок.
    Поки останній відпльовувався і скиглив, вибираючись із купи сміття і штукатруки, Чорний Мольфар вийняв з кишені ще одну цукерку і, розгорнувши, відкусив половину. Позаду чулось незадоволене бубоніння, гриміли старі меблі, розлітались убоки запилючені книги. Нарешті Темник вийшов на двір перед хатою і здійняв руки долонями до Чорного Мольфара
    -ти до мене прийшов як гість. То чого буцаєшся?
    -вскипів
    -он як? Розвалив мені халабуду. Мене мало не убив!
    -я б попросив вибачення, але...
    -шо але?
    -але не знаю як ти до мене ставишся.
    -а як мені до тебе ставитись, якщо ти мене так побив сильно?
    -ти сказав, шо твоя лямка згасла?
    -но?
    -то ти її закляв на ту дівку?
    -то звична справа, вийняв душу, вставив нову, то тре знати чи воно не шугоне куди само. Ти ж знаєш, як легко душу шугонути!
    -знаю. А ще думаю, чи ти був щирий зі мною
    -харош тут Шекспіра валяти! Шо таке?
    -тут поблизу хтось живе?
    -та є тут всякі людиська. А шо?
    -я маю на увазі з темних. Таких, знаєш, темнуватих
    Темник вирячив очі і нервово зашарудів рукою у кишені
    -друже Темник, якщо котрийсь Чувак побив тузом мою шестірку, то чи не час мені йому козирем в писок зайти?
    -шо ше за... Ти чого, Беню?
    -я тобі зара дам Беньо. Хто тут ше жиє?
    -ну різні тут. Ну є тут один такий... ой.
    -що?
    -у дівки очі зелені були?
    Чорний Мольфар трагічно підняв руку до обличчя і закрив нею очі, приклавши до брів.
    -слухай, так я тойвот, ну не подумав же ж.
    -ідем до нього в гості?
    -ше чого! Тобі треба, то ти іди!
    -поможеш мені
    -з якого це дива?
    -ну ми ж друзі?
    -ахах! - Темник не стримавшись реготнув, та враз схаменувся і насупився.
    -спочатку писок мені ліпиш, а потім друзі? Іди геть, приблуда нещасний. Іди, бо прокляну!
    -подивись на це
    Чорний Мольфар витяг з кишені маленьку деревяну коробочку і зсунув кришечку.
    -шо це? - вилупся Темник
    -ось є звичайні люди, себто людиська. Жиють собі, грошей їм вічно мало, проблемами обгорнуті зі всіх боків. Жиють собі, жиють, та й мруть. А є такі собі цікаві люди, що мали питання різноманітні. Чому це так? А що оце? І для чого це все? І з тих людей, самі цікаві здобували собі дещо файне. ну справді, одні кажуть, що це файно, інші, що вже здобули, кажеть, що це прокляття. мабуть тому кажуть, щоб інші не пхались у їх світ. У наш світ.
    -шо ти мелеш? Голову мені тут морочиш!
    -чув про Печінку Седрика Гамона? Жида з Ясинуватого.
    Темник витягнувши шию пригледівся до чорного кусочка невідомо чого на дні коробочки.
    -кажуть, як зїсти шмат печінки Гамона, то можна швидко померти.
    Темник втягнув шию і трохи відступив назад, поволі дістаючи з кишені свій оберіг.
    -но-но! Але дивись шо вийшло. Шіссот років тому один властолюбний амбітний і ще молодий вельможа відвідав Галич і став там на службу до єдного воєводи. Та за декілька вступів потрапив у милість і здобув немало срібла. І за це його дехто невзлюбив. Зброяр Савва, що мітив подати свого синка на його місце. То ж купив він файну трутку і підклав у їжу. Та не знав Савва, що кусник печінки жида Гаммона не можна подавати на спирту із кислим. Наприклад ягодами калини. Тож той вельможа, що мав втруїтися мав випадок, шо його спаралізувало. Аж на півроку. Тільки стогнав, шоб його придушили і клав під себе. А за півроку він встав. звісно, не одразу. Та почав ходити. А за тим поїхав до Кийова і там найнявся на службу військову.
    -то ше довго буде, бо я зара скисну
    -візьми у спирт поклади і закуси калиною. Дві жмені ягід спілих. Не сушених.
    -і шо? мене спаралізує?
    -та. Мене ж паралізувало.
    -і шо, ти мені хочеш сказати, шо прожив стільки часу на тій печінці жидовій?
    -звісно що ні!
    -ну?
    -потім, по службі у Кийові, я повернувся у Галич і вирізав усю сімейку Савви, аж до правнуків його. Ага, ше діда старого порізав сильно і хату спалив.
    -то ти злий
    -но. А потім пішов у Варшаву і мав там оказію знайти мушлю
    -то шо таке?
    -ракушка така велика. Там усередині слимак згнив і вода була. Монах накрапав туди святої води Єрусалимської і вийшло, шо я прожив ше століт.
    -а як ти знав?
    -монах оповів. Я його дванайціть днів катував розпеченим залізом.
    -нігті рвати ефективніше
    -у кожного свої методи. Так от, мушлі мені вистачило на вісімдесят літ, а потім я знову почав сивіти
    -то ти по сивині бачиш шо еліксир безсмертя кінчив дію?
    -саме так. І от цієї весни у мене над вухом знову поліз сивий волос.
    -ну то зжери собі жидової печінки і матимеш ше сто літ
    -я цю печінку тобі віддам
    -я здохну і ти забереш мою брошку? Хитрий який!
    -і не тільки брошку. Стилет дуже хороший. То він чий?
    -Гданського сімейства прокляття. Але діє тільки на бабів. Кольнеш, вискресеш і маєш безпліддя.
    -чудова річ
    -безполєзна! Хочеш виміняти на печінку?
    -ні. Я тобі печінку так даю.
    -з якого це дива?
    -а з такого, шо будеш жити сто літ, але допоможеш мені Мольфарове цеберко вкрасти
    -шооо?!!
    Темник аж здригнувся, та заскочив до хати
    -у Мольфара є свої методи безсмертя. він подовжує собі життя, бо знає крес і пьє при цьому воду з цеберка
    -айну, вигадки одні. Іди собі краще.
    -я собі забираю цеберко, ти отримуєш печінку і сто літ життя
    -шо за підла брехня!
    Темник замахав руками вискочивши на ганок
    -потруїти мене вирішив і забрати брошку
    -та здалась мені твоя брошка, у мене тих проклять півкомори у Стебнику.
    -шо?
    Темник зіскочив з ганку і обійшов Чорного Мольфара зі сторони
    -а шо в тебе є?
    -у мене складається враження, що тебе не цікавить прожовжити життя, а якісь гидні прокляття.
    -чого це гидкі. Про печіночку я ніц не знаю, прокляттями ж собаку зїв.
    -хрустальна кулька шо знайшли у колисці маляти на Лєвандовці у девятсот пятому. Чув?
    Темник аж завмер
    -смужка зеленого папірусу з криївки босих кармалітів, коли блискавка келью побила ше за Пілсудського
    Темник вирячив очі і важко задихав
    -мельхіорова кружка з двама краплинами невисихаючої крові на дні
    Темник не на жарт розхвилювався і заходив колами, кидаючи дикі погляди на Чорного Мольфара.
    -і шо ти хочеш?
    -ота душа, ти бачив? Вона дуже чиста і наївна
    -ну бувають такі, трапляються.
    -найдемо душі колишнє тіло, скріпимо, шоб не шугонуло і підкинемо Мольфару Гою
    -нащо? Кажи нормально, я ніц не розумію.
    -Мольфар підпустить до себе наївну людину з чистою душею, а я закляну волос на землі, що увібрала в себе крові страт
    -земля ката Симона?
    -вона сама
    -і ти заклянеш Мольфара?
    -принаймі йому буде не до нас. Проклянеш Мольфара, а я вкраду цеберце. На ньому можна вготувати безсмертний напій.
    -як ти будеш його кресити, якщо не знаєш як?
    -але ти чукчя! Бо ти підеш до Мольфара виміняєш крес на прокльон Мольфара.
    -аааа
    Темник вже майже бігав навколо Чорного Мольфара. Потім зненацька завмер.
    -чекай-но, чекай! То ти собі так у голові прокрутив як самий файний варіант. А Мольфар трісне мене палкою по голові і все, здох Темник. У тебе цеберце лишиться і не знатиме він хто його обікрав. Самий хитрий?
    -так. Бо якщо він тебе трісне, то я його трісну.
    -але я ж здохну!!
    -як ти здохнеш, якщо він знатиме, що за тебе його ухекають?
    -дуже ризиковано
    -я знаю. Це дуже-предуже ризиковано. Але якщо ти усе правильно зробиш, старий Мольфар злякається прокляття і віддасть крес. Ти матимеш спочатку жидову печінку і сто літ життя. Потім прийдеш до мене і я тобі наготую ще на сто років.
    Темник сів на розтріскану сходинку і обхопив голову руками.
    -ти такий наївний Беньо. Мольфар не наївна гура з Личакова. Викресе на тебе прокльон, має ж купу всяких і буде тобі зле твої тисячу років життя.
    -У мене був знайомий лихвар до війни. Йому Євдокья з Одеси зуб замовила. Так болів, шо дихати не міг. То він пішов і його видер. Йому одразу почав другий зуб боліти, то він і його видер. А як третій заболів, то взяв він сокиру і забив Євдокью насмерть. Так його зуби перестали боліти. Дурний не міг одразу її зарубати.
    У Темника очі полізли на лоба
    -ти хош Мольфара... убити?
    -він така ж людина як ти і я. Ти його прокляни, я винесу цеберко. Тоді за зняття прокльону ти виманиш у нього крес до цеберка, а я його одразу і порішу.
    -як?
    -стрельну у голову, ножом у серце вдарю, лопатою по голові. Яка різниця. Тобі треба вийти вперед і вести перемовини. Я буду стояти позад і все контролювати.
    -а потім візьмеш і мене лопатою. Та?
    -але ти дурнуватий. Я ж тобі печінку віддаю!
    -здалась мені та печінка дурнувата. Краще б кульку дав. Хрустальну.
    -дам
    -даси?
    -завтра поїду у схрон і дам тобі ту кляту кульку
    -шо, правда?
    -ну якщо тобі печінка не подобається, то дам тобі прокляття
    -і кружку мельхіорову
    -кружку я на крес поставлю і як та чиста душа отримає тіло, я візьму і сплячій людині обмакну зві волосини і дві незасихаючі краплі на дні мельхіорової кружки і викресу закляття.
    -ну не знаю, мені той папір монаший шось не тойвот, не дуже...
    -я тобі привезу через тиждень шнурок, на котрому каторжний Никифор у двадцять першому повішав сім жінок у Литві.
    -та ну?
    -ти знаєш шо той шнурок може?
    -знаю, але його не можна на сонячне світло давати і взагалі тре його у темноті завжди тримати.
    -але ти знаєш, що ним можна вчинити?
    -душу... - Мольфарову аж дихання сперло - очорнити.
    -вірно. Кульку і шнурок Никифора за цеберко Мольфара.
    -а як за нього хтось помститься?
    -хто за Гоя помститься? Він же тут один залишився!
    -ну сестри його
    -які то сестри, то пра-правнучкові племінниці його. Він своїх сестер ше за князя Романа поховав за Скниловом
    -всьо ти знаєш, Беньо. Але то ризикована штука.
    -я точно не знаю, але як заклянем волосся, то може тобі віддам ту чашу
    -мельхіорову?
    -хто зна, може вона на декілька разів діє
    -точно
    Темник зрадів і побіжав у хату
    -візьми стилет поки заховай
    -ай, залиш собі. чекай, де це, ага ось.
    -шо там?
    -та ніц
    Темник вдягнув куртку, і заштовхав у кишеню глянцевий журнал.
    -вйо!
    -далеко йти? таксі може взяти?
    -ахах! Таксі! ну ти смішило! Вйо, тут за пагорбом.
     
  16. Fon

    Fon whom how

    В старенькому заіржавілому дачному вагончику було темно і тхнуло оселедцем. Купа старого мотлоху якось не вязалось із новенькою плазмою попристелею. З старої тумбочки визирало декілька глянцевих журналів.
    -він нас не впече тут удвох? - спитав озираючись Чорний Мольфар
    -зара навію морок - заспокоїв його Темник і дістав із кишені невеличку паличку, на кінці із малим білим помпоном. Він підійшов до дверей і ударив по кожному з кутів рами. Потім по центру і щось зашепотів
    -на крес ставиш? Не зажирно?
    -то такий вуйко, шо як си злякає, то ше нас спалить туткай бензиною. Краще перестережуся, з мене шкіра не злізе.
    -тут люк наверху
    -де?
    -аво за лямпою
    -бачу, вступись, ше тебе в блуд кине
    -нам не тре його в блуд крести, треба в нього попитати
    -я тобі кажу, то такий варьят, шо з рури шмальне.
    Їх насторожило потріскування сухох гілочок, але не з дороги, а зоовсім з іншого боку, з чагарів позад земельної ділянки за вагоничком.
    Темник сховав паличку з помпоном і дістав глянцеивй журнал. Чорний Мольфар витяг з потаємної кишені невеличкий камінчик бурштину. Темник побачив це і постукав себе пальцем по скроні. Тим часом двері страшно рипнули і в вагончик ввалився бородатий здоровань. Він тільки глянув на непроханих гостей і вже наступної митті шугонув у кут.
    -варьят, то я, Темник! - викинув руки у перед гість
    Та хазяїн вагончика не особливо його послухав і вже наступної миті в його руках блиснула зрізаним стволом мисливська гвинтівка.
    -стій! - кинувся уперед Темник
    Та Чорний Мольфар уже підняв руку і подивися на здорованя крізь бурштин. Того сіпнуло назад, він страшно зблід і осів долі.
    -шо ти робиш, йолоп, спалиш йому всі мізки!
    -не дуже він гостей любить
    -я також, але мозок людям не плавлю
    -я не сильно, за пару годин оклигає
    -а як нє? Де ти чар-вогонь дістав?
    -виміняв у одного старателя
    -на що виміняв, він хоч знав шо то?
    -не дуже, але зелені долярові папірці більше любить
    -і шо тепер всю ніч тут стирчати
    -зара включу телевізора
    -погляди там десь має бути у куті рубільник. Він би так не лишав просто халабуду.
    -ай, бляха
    -шо там?
    -рука пече
    -шо? закляття?
    -прокльон, але слабкий. Принеси води з калюжі стоячу
    -ше шо?
    -і може жебраківника найдеш
    -де я тобі тут жебраківника найду
    -ай, пече як, ну біжи, я сірку маю черлену.
    Темник схопив баночку у кутку і побіжав по воду. Чорний Мольфар тим часом спокійно собі сів на тапчан, примружив очі і викрес пошук. У руці його зявилась маленька лялька, що він її пальцями крутив по колу, а потім уверх і вниз, навсібіч. На дворі, стиха лаючись порався Темник. Чорний Мольфар сховав ляльку і витяг з під столика потертий зеленкуватий термос із качечкою. Обережно його роздивився і і поклав біля себе. Потім підійшов до брудного загратованого віконечка і поволі став роздивлятись дві сірникові коробки. Одна була стара, деревяна, інша пожамкана, картонна, але сильно вже розлізлася. Чорний Мольфар уже було підняв руку її узяти, та на мить завмер і втупився у ключик, що висів над вікном.
    -ууу, жаба стара, то ти на смерть можеш викрести. Падлюка яка.
    Темник зайшов у вагончик і став на коліна перед Чорним Мольфаром.
    -скажеш коли, Беньо, я ті згашу.
    -як ті згашу! Постав тут під ногами і вийди, ше осліпнеш
    -а шо, можна
    -то ж черлена - він підняв руку із засученим рукавом із невеличкою червоною плямкою, ніби родима пляма на вигляд. Він витяг з внутрішньої кишені паперовий згорток і висипав половину сірувато-зеленого порошку на плямку
    -не забагато? Ше погориш.
    -тікай звідси.
    Коли Темник вийшов обережно зсипав з руки черлену сірку назад у папірчик, потім хутко рвонув до столику, схопив стару деревяну коробочку і витяг одразу чотири сріники, черкнув ними, задув і кинув під тапчан. Потім вляв собі на руку гнилої водиці і кинув баночку під двері.
    -аааййй!!! - зеревів він, стягуючи рукав сорочки на руку.
    У дверях виринула перелякана пика Темника
    -пече?
    -а нє!
    -шо то було?
    -я шо, псіхоаналітик? Якийсь прокльон рожі.
    -ого, в нас тут позаминулого року кинулась одному рожа на щоку, за три дні від жару помер.
    -налякався може?
    -ага, якраз Бігун приліз тутк ай жити. Тепер ясненько. ше лишилась водиця?
    -хіба на дні пару крапель
    -можу йому беньки засліпити за таке, поки лежуть тут.
    -засліпиш - розсердиться, буде усе трощити і ревіти як ведмідь навесні. Тре спочатку про душу вивідати.
    -слухай, тукай бочка за вагонкою, може влєю йому йолодного на пузо?
    -точно. Давай.
    Поки Темник набирав і лив воду на здорованя, Чорний Мольфар встав із тапчана і взяв у руки термос із качечкою.
    Оклигав бородань не одразу, чомусь почав відфиркуватись наче від води, і шурхотіти по підлозі руками.
    -диви, він рур свою мацає. Чуєш, як там тебе, Бігун, вставай давай. Дешо тебе попитаю.
    -Ти ше шо за оден?
    Бігун незграбно сів при порозі, підібгавши по-турецьки ноги і склавши руки разом. Наперед виступив Темник
    -дорів Бігун, то я
    -ну дорів, а то хто?
    -то Беньо
    -ну добра Беньо, шо ти туткай забув
    -диви, шо я тобі приніс - не полишав розмови Темник і сунув під ніс здорованю журнал з відкритою сторінкою. Бігун глянув на напівоголену дівчину, плямкнув губами і видав
    -файна
    -як ти любиш, диви які зелені
    Бігун ще раз глянув, потім примружився і узявши журнал повернув його до згасаючого вечірнього світла.
    -аааа - видав він, наче таки щось побачив малопомітне одразу
    -ну я ж казав - посміхнувся Темник і підійшовши до Чорного Мольфара, сів на тапчан
    -не потлум мені... там... - підняв руку Бігну не відриваючи погляду від дівчини у журналі - подай мені... там... ліхтарик висит
    Темник уже було схопив ліхтарик, що висів на мотузці над тапчаном, та не встиг, Чорний Мольфар схопив його за руку і поволі опустив.
    -У тебе тут, шановний не халабуда, а ціла фортифікація з пастками.
    -ага - підтвердив Темник придивляючись до ліхтарика - ще й ро...
    -тут дівчинка удень проходила одна - перебив його Чорний Мольфар - молоденька така, з зеленкуватими очима. Не бачив?
    Бігун хотів вже щось буркнути, та завмер, побачивши, як рука поволі витягла з кишені камінчик бурштину і підняла його до рівень живота. У здорованя перекосилось лице і долоні злетіли догори, захищаючи лице
    -но! ти чого!?
    -Бігун, усі знають, шо ти зелені очі любиш видирати, та нам на ту дівку всерівно
    рука Чорного Мольфара підняла камінь ще вище.
    -нам не дівка потрібна, бо у неї було дещо наше
    -око не віддам!
    -а нам очі й не треба - солодко промовив Темник і ступ крок уперед - ти нам душу поверни
    -не підходь! зачепить
    Темник перелякано зиркнув на камінець бурштину і відступив у кут вагончика. Бігун уже затулився долонями і відвернув лице убік.
    -думаєш твій крес допоможе?
    -курва тебе би побила! шо Ти хочеш?
    -душу віддай
    -так сам вже взяв
    Чорний Мольфар сховав камінь і підняв потертий термос.
    -взяв то взяв. Як її звідтвля добути?
    -кришку відкрутив і все, вилізе
    -вилізе і втече до фіолєтових котів дружити. Ти мені скажи як в тіло її шугонути потрібне.
    -ого! Плани як у наполєона! - єхидно мовив бігун і почухав живота.
    Чорний Мольфар рвонув уперед і ногою смачно вмазав у бородату широку пику, аж цівка крові стрельнула угору. Темник вжався у кут, та, згадавши про ліхтарик, озирнувся і відсунувся убік віконця.
    -ай, курва твою маму, шо ти таке тут...
    Другий удар ногою прийшовся здорованю понад вухом. Від цього удару Бігун впав долі і закрив голову руками.
    Чорний Мольфар узяв його руру, сів на тапчан і навів на нього два круглих ствола.
    -ми тут не будемо майстерністю мірятись, зара шваркнути тобі в пузо і подихай як собака навіжена.
    -Бігун, тут такі справи, краще віддай, а я тобі ше яку кралю найду зелену.
    Здорованб зрозумівши, що бити його уже не будуть і що наступного попередження не буде, посунув на колінах до столика і витяг з-під купки шмат дуже сильно замотаний кульок. він розвязував вузлики, щось шепотів, проводив пальцями по кульку і з нього діставав новий.
    -чого це він губку замовляє? - стиха спитав Темник
    -це не губка, а кульок замовлений. Для тебе це губка, потім замазана мазутом ганчірка, потім поїджене хробаками смердюче мясо, потім зогнилі вогірки, і так багато разів, поки він не дістане...
    -книга
    -книга - підтвердив Чорний Мольфар і придивився у темряві - то є Холосківська Біблія
    Бігун скосився на них і тихо зло сказав:
    -я маю на ню право. Тому замовлена на прокльони сильні. заберете - пошкодуєте.
    -я це розумію, Бігун. Ти нам крес напиши.
    -на той крес тре крові. Тільки кровію писати. Руку давай.
    -я це знаю. напиши Темнику
    -чого це мені? Шо зразу Тмнику?
    -тому що ти будеш душу з цієї баньки витягувати і в тіло ліпити. А я буду подалі від тебе, як і домовлялись, памятаєш?
    -ну - недовірливо глянув на Бігуна Темник - ти ж мені ніц не зробиш
    -не бійся, як зробить - Чорний Мольфар встав і підійшовши до бігуна тицьнув йому стволами у чоло - то я йому голову розкрою
    -а я?
    -з тобою нічого не трапиться, поки я живий
    -втішив - розвів руками Темник - добра, Бігун, пиши. Тільки знай, шо я до тебе ставився із всією сусідською повагою.
     
  17. Fon

    Fon whom how

    Таня кинула в нього зелною, неспілою аличою і поскакала додому. Аскольд вишкірився, підняв очі на повний місяць, що наче лямка сороківка освітлював вулицю туї і поплентався додому. Завтра сонечко крізь шпару у фіранках пролізе у хату, ковзне по перині (від якої чомусь не душно навіть улітку) і вчіпеться у сонний писок. Так хочеться спати, а воно падлюка така висвердлює мозок. Добре хоч бабця не будить. ой як же кльово бути молодим. нічого тобі не хрустить, нігде не стріляє. Шлунок, неначе реактивна труба - що кинув, то перетравило, хоч цвяхи з оцтом їж. До речі про оцет, у Ігорка в почті старій має бути цигаретка, і чи не взяти зараз і не курнути наніч глядя? До дому йти прямо, наліво і за хату трошка вниз. А до Ігорка тупо направо. Правда втричі далі, та що робити одинаку посеред ночі у передмісті якщо не хочеться спати, а тіло бурлить і вирує життям. В перші дні у ванній чесався по півгодини. Таке густе волосся. Його така багато, аж зубчики гребінця тріщать від натуги. Ноги-руки звісно лисі, як в жаби, ну звісно підліток.
    Минаючи роздоріжжя Аскольд кинув оком на стежку додому. Там що поворухнулось і одійшло за кут. От тобі і на. Напевно знову маленькі на атас до їхнього саду приперлись. Ну нічого, зараз рвону до Ігорка по дзигар, потім назад, але не на пряму, а через сад. Піймати на гарячому, як два тижні назад малого Бодіка з компашкою. Малі чуть не попісялись, коли їх накрив з кущів. Сам мало не зареготав. Опісля чого малеча урочисто клянулась обходити їхню полуницю аж через жабяче озеро. А це доволі далеко.
    Дорога до Ігорка і назад зайняла відсили пять хвилин. Тепер треба було у потьмах пролізти по вузькій стежині через курчі і пролізти до свого саду зозаду. Там під сараєм старі тики лежать, є там і палка для гри у пекаря. Так сказать, го я создал.
    Дві постаті зовсім не дитячо-юнацького віку сховалися у кінці стежини, майже під самою хатою. Один з них постійно вовтузився і визирав із схованки, це мабуть його і помітив Аскольд. Другий, у дутій пуховій куртці, незважаючи на тепле літо сидів тихенько, втупившись у старий дитячий термос з жовтою плямою. Нарешті перший не витримав і підсів до пуховика
    -Бігун, де воно поділося?
    -пісцяти може відійшов
    -та чо так довго, я ж його тіки бачив.
    -а може шось більше робить
    -курва його...
    -не крутися, Темник, сполохаєш хлопця.
    -та шо там...
    Темник махнув на нього рукою і визирнув ще раз
    -де його курва взяла...
    -і як тобі вдалося всю війну біля фріців жить і не запопасти на бундес-грядки?
    -а так, навіяв морок і ходив проміж сволоти
    -а я на морях був, у грузинів. Там вино і водичка цілюща.
    -що ще за водичка?
    -мінеральна, моржова
    -боржомі?
    -може і вона. Але бабаи там пхе, чорні, вусаті, не сподобалось.
    -та хто тобі такому дасть. Ти тайстру наготував?
    Бігун мовчки підняв термос і щось прошепотів
    -та ше рано. Я морок зроблю, хлопець мене обійде, а як тебе побачить, налякається троха. То я його зозаду приглушу.
    -ти вже казав
    - то нічого як зомліє
    -не думаю
    -Беньо тобі подумає. Треба усе красіво зробити.
    -дарма з Чорним Мольфаром звязався. Не буде тобі вигоди від нього.
    -чого це? Що лихе чув?
    -нічого лихого не чув, але як взагалі про людиська не знаєш, то то є дуже зле. Бо хороший тать вміло замітає сліди.
    -та нє, я його давно знаю.
    -шо це він тебе казочками про безсмертя причарував?
    -та так, троха йому на тому залежить. Хоче довго жити.
    -ну так і жив би. Пішов би до Мольфара, та й випив пару крапель тої... як її... ехінаценції.
    -есенції. А нашо йому про те знати? Хто не знає, тому і не треба.
    -не запросив друзяку до клюбу?
    -нє
    Аскольд сидів з пальою за кутком будинку і йому аж подих сперло від почутого. Схоже прийшли сторожі, темні янголи і зараз заберуть його із цього чудового тіла у пекло, де його будуть смажити на пательні до самого пришестя.
    Темник іще раз визирнув. У сусідньому будинку запалили світло, Темник присів і підліз до Бігуна.
    -кляті підлітки, десь дівку зажимає за гаражами
    -хехе, я б також позажимав якусь піонерку
    -ну, якби ти зажимав, то вже за місяць би кукурікав у місцях не столь атдальонних.
    -я війну пережив і два голоди. І всю комунустську лобуду. Мене міліція удень з вогнем не піймає.
    -уже зараз поліція. Ти б хоч газети читав.
    -у вагончику де засів була газета за травень вісімдесят восьмого, мір труд, май. І всьо. Мені більше до душі зеленоокі.
    Темник відсахнувся від Бігуна, наче щось згадав і ще раз визирнув. Світло у вікні згасло, десь поруч взревіли концертом коники-стрибунці.
    -я зара всьцюсь - видав Темник і пішов зробити свою темну справу прямо на хлопця. Той зрозумів, що темна постать йде саме до нього занадто пізно, цвіркуни заглушили звук кроків. А як блиснули у потьмах білки очей чоловіка, аж руки відняло.
    Темник завмер, очевидно намагаючись зрозуміти як довго тут сидить хлопець і як багато він чув. наступної миті він уже привідкрив рота і підіймав руку.
    Чари-бари-окуляри - пронеслось у голові хлопця, екстрасенс грьобаний. Палка, неначе катана вийшла з межи-ніг Аскольда і боляче тріснула Темника по писку. Той зойкнув і завалився на сітку. Хлопець міцну ухопив палю обома руками і вже зі всієї сили тріснув прямо проміж сяючи у темряві очей. на звук боротьби прибіжав Бігун. неначе жертовний вогонь він тримав перед собою термос. підбіжавши ближче, він на ходу почав зривати пальцями корок, і промовляти дивну ахію звуків, від котрої у аскольда усе поплило перед очима.
    -грьобані алхімікі, прошипів Юзек, що ще й не такі тягарі брав і зробивши випад, тицнув Бігну пальою у живіт, аж той склався удвоє. Морок пройшов, термос дзенькнув і покотився по стежці до саду. Бігун трошка відступив і вихопив із кишені маленьку, не більше олівця деревяну скалку з обгорілим кінцем.
    -заточька - пронеслось у голові, і хлопець кинувся на пуховика, занісши над головою палю. Бігун не став випробовувати фехтувальні здібності, котрих у нього ітак не було. Як і прийомів кунг-фу, карате чи, принаймі вуличних бійок. Жовкіськаою скалкою з попжежі, де згоріло вісімнадцять дітей у вісімсот сьомому він міг би викликати у хлопця неймовірно сильний біль на поверхні шкіри, що його можна порівняти із горінням у полумї, та часу на це дійство не було. Хлопака з пальою забив на смерть Темника і зараз розчекрижить йому макітру, тут вже не до геройства, чи якимись примарними зобовязаннями перед Чорним Мольфаром. Тому Бігун зробив те, завдяки чому і вижило усе людство у темні давні часи - дав газу.
    Аскольд не став його переслідувати, а лише добіг до роздоріжжя. Більше за утікача його лякало знайомство із пораненим Темником. Хто вони такі і чого його хотіли схопити. На ці питання, ой як не хотілось отримувати відповіді.
     
  18. Fon

    Fon whom how

    Стара шкапа схилилась над тим, що ще донедавна було Чорним Мольфаром.
    -пече?
    Той лиш сильніше стиснув зуби, шкіра його хібанькай мала легкий червонуватий наліт, та по цьому й не скажеш, що людина зара була оповита вогненним полумьям і по поверхні шкіри її нещадно пекло вогнем, наче облили хлопа бензиною і підпалили. Як він приліз аж сюди з рогачки біс його зна. Стара Рачка жила собі за Личаківським цвинтарем уже дуже-дуже довго, та вперше бачила такий сильний прокльон
    -то хто тебе так?
    Чорний Мольфар піймав ще одну жахливу конвульсію і розчепіреними пальцями спробував схопити Рачку за старого брудного чобота
    -ач ні! Ти там, я тут. Шо си хтів, то маєш
    -оиижии - крізь зуби вив Чорний Мольфар корчі так і дерлди його тіло, а шкіра несамовито горіла пекельним полумьям.
    -ой файно тебе прокляли. Шо ж ти такого вздрів? Шось зовидів таємного? То Академічна Кляса? Зе студеї Рутенум?
    -ожииии!!
    -шо мені тобі помагати? Я ті навіт не знаю.
    -еньооо
    -шо?
    -ен... пбееньоо!
    -а, Беньо?
    -ожиииии
    -то ти синок Францика? Дивко, Францик ні в жисть не допустив такого прокляття. Щось ти надто лихе скоїв. Йди собі геть.
    Стара Рачка узяла березового віника і почала штурхати нікчемного вмираючого від болю Чорного Мольфара убік і по дупі, намагаючись, аби той викотився з двору її халабуди на вулицю. Може там його швидка підбере, запишуть шо біла гарячка, чи наркоман який, та й наколють. То може хоч не вмре, а так, з розумі лишень зійде. Це все розумів і Беньо. Тому таки рвонувся і схопив Рачку за чобіт і притисся до нього щокою, як до найкрасивішої річі у світі.
    -пп... ппоможи, я тобі ддам...
    -що даси?
    Очі Старої загорілись недобрим блиском. Вона вже й глянула на стару сокиру біля ослону, ото би тюкнула по голові і відібрала цінну річ.
    -ннна.. схроні
    -а? Що на схроні? То де?
    -ухааа ечінкаааа...
    -глуха печінка?
    -ссуха, безсмертя - видавив із себе Чорний Мольфар і забився у конвульсіях. Але ж сам не чув як репетував. Як кричав нелюдськи й до того, ще біля старого перехрестя на жвокіській дорозі, а як проліз через знесіння аж до личакова, то дійсно біс його знає. Коли у тебе в спині ніж чи з живота кишки вивалюються, то ще можна якось себе пересилити і доповзти кілька метрів до дороги. Аж тут така нелюдська сила. Рачка знала сімью Францика. То були горді і непоступні люди, що жили ще за австріяків. Францика насправді звали Тарасом, та на честь імператора намісника почали кликати Франциком. Те, що Францик помер років десять назад Рачка взнала від старої скнари Ганусі, шо любила гуляти в шинку на привокзальній. А от куди ділись його надцінні реліквії, ото питання. Може оте мале дурне, шо його прокляли розбовкає. Треба йому прокльон зняти, а ше маковим молочком поїти, тримати у півдрімоті. То може й розбовкає.
     
  19. Fon

    Fon whom how

    -Титус
    -а?
    -дай дзигара
    -тобі 12 років, пацє
    -ну дай
    -не клянч, ти про Темника знав?
    -Темника хлоп якийсь забив, Бігун казав шовидів
    -за шо?
    -його Чорний Мольфар змусів, і Темника з ним післав
    -то то хто є такий?
    -Чорний Мольфар? То Францика синок, ну той шо вмер як була повінь у горах.
    -втопивсі?
    -нє, то так співпало. Кажуть не хтів до Мольфара йти. А синок його Беньо, пару рокі по тому став себе Чорним Мольфаром називати. В люди вийшов, з наволоччю якоюсь яшкався.
    -Темник ше та наволоч. За шо його так тріснули?
    -Бігун казав, шо вони з Темником до нього в халабуду увірвались, його били і погрожували прокльонами і болем. То він й погодився.
    -можна подумати за просто так. Шось йому той Беньо наобіцяв. У старого Францика було в схроні багато цікавих і цінних речей.
    -знати б де той схрон
    -та хоч в Каськи, шо продає мазі від повзунка під столом. Зробив і замовив. Там хоч бомбу клади, ніц ніхто не побачить. Ше мені скажи таке, той хлоп шо Темника забив, то з наших?
    -біс його зна. Кажуть звичний.
    -Бігун шо сказав?
    -я Бігуна на півдорозі до Кийова розпитував, він Беньові скалку показав погорілу
    -чекай, то яку то?
    -Чорний Мольфар, себто Беньо Франциків сидів у його халабуді, поки вони з Темником хлопа заберуть. Він йому якогось біса був потрібен. Але хлоп був прудкий, взяв палю і забив Темника насмерть. А Бігун чкурнув до Кийова.
    -ну та, до Кийова. Вде десь в Дебрецені кисляк цмулить.
    -даш дзигар?
    -чекай, я ті грошей дам, бо як дам ті дзигар, то мені твоя цьотка очі видере. Ти знаєш де зараз Беньо?
    -гануська з Привокзальної казала, шо Рачка з Личакова когось мала молодого.
    -може заговорила якого хлопа, блуд йому кинула і тішиться
    -може й так. Ну дай дзигар, як цітка взнає?
    -на тобі підесятку, купи собі вафельок. Але сходи до Рачки і глянь чи не Беньо в неї там лежить.
    -айнуу
    Підліток махнув рукою і рвонув у провулок. Титус вибив обгорілий до кінця недопалок із мундштука і вийшов із провулку, завернув уліво і увійшов до Медівні, де його чекало файне товаристо - пан Андрій і вуйко Свирид, що вони з ним домовлялись зробити балькону навісну з заднього боку будинку.
     
  20. Fon

    Fon whom how

    -о! Дивися, Галю, Титус завітав
    -бачу, проходьте Титус, філіжанку кави?
    -можна і горнято, ласкава пані.
    -ой, дивись як він її пестить. Галю там десь була віденьска кава.
    -то не віденська, а мароканська
    -а на пакеті було написано з відню
    -ну так, з відню, але кава туди приїхала з Африки
    -ай, не казися. Титус, хочеш чоколяди? Кривдя вчора вночі приніс велетенський шмат чоколяди. такий холодний був і твердий, наче каменюка.
    -то Кривдя його з двох боків гриз.
    -мабуть зупинявся в дорозі.
    -та яка там дорога, Кривдя тільки обабіч Полтви-ріки швендяє, у тих катакомбах страшних
    -страшних і смердючих
    -пане уповноважений, маю до вас нагальну справу
    -ой, щось сталося? Галю ти йди.
    -а кава?
    -яка кава, дівко! Бачиш скоїлось лихо! Геть іди!
    -то я натсружу в тарелю чоколяди...
    -Геть!!!
    Намісник тріснув об підлогу важкою дубовою пальою із великим сапфіровим каменем наверху. камінь було просто вставлено у круглий отвірі ніякої ювелірної чи естетичної краси ця штукенція собою не представляла. Проте в старому палаці гримнуло так, немов гріб бабахнув під високою стелею. Галя, молода служниця уповноваженного намісника покарпатських земель дременула мов гонча, аж їй спідниця закрутился. Знала норов старого пана. Титус обережно обійшов старого столика, що на ньому колись дуже давно стояли хрустальні графини із наливками. А зараз тільки старенька засмальцьована серветка з квіткою і пташкою синього кольору. Обійшовши столик, Титус поволі рушив уздовж стіни, кидаючи погляд то на старезні вицвілі картини, то на пана Ухандровського-Пона, що уважно стежив за ним чіпким оком. Титус обійшов стіну, зробив зворотній кільцевий пірует і аж тоді наблизився до високого різбленного, оббитого таврованною шкірою, крісла пана намісника.
    -був собі такий Темник, особа не з приємних, але тиха. За північним перехрестям проживав у покинутім будиночку дачі. Зовсім недавно до нього завітав Беньо, що називає себе Чорним Мольфаром і мав він із ним цікаву розмову. Цей Темник, він має на собі закляття хороше, ще з Радзіловського, вміє бути непримітним. Довгожитель. Йому Мольфар Гой дає щось про це. Беньо намовив Теника на злочин і повів його до одного... татя. Той тать, убивця, має слабкість до зелених очей. Не важливо, чи то очі дівочі, чи хлопа якого. А може й кішки чи пташки. Дуже любить він ті очі виймати. Звісно, вже із неживих голів. Той тать, Бігун, перейшов дорогу нашим змовникам і мав із ними неприємну зустріч, після якої Беньо відправив Темника і Бігуна убити певну особу. Молодого хлопця. Але сталась прикра несподіванка. Хлопець виявився моторним і убив Темника. А Бігун утік. Себто утік з місця злочину. Повернувшись за перехрестя, Бігун вийняв паличку із жовківського пепелища. Памятаєте, дітки погоріли. ще пан Скрідловський приїздив управнуку туман в голову напустити? То сею паличкою бігун прокляв Чорного Мольфара і мав він з тего жар по шкірі, наче горить вся...
    -та знаю, я, знаю! - нетерпляче перебив намісник і витягнув голову уперед - далі кажи!
    -Бігун утік в Татри. Темник іздох, Беньо на личакові мазями обмазаний в баби одної лежить.
    -а хлопчина?
    -а хлопчина слизький дуже. На вигляд юнак, років 14-15, а очі як у дідугана старого, гострі, підозрійливі, пронизливі. Оце собі бавиться із однолітками, дуркує, дівку за дупу вкусе, пацанюру штурхоне. А потім раз - і нашорошився. Голову повертає - очі сірі, пронизливі, аж до низин душі свердлить.
    -шось з ним не чисто. Темника забрали?
    -Темника відразу забрали як то все скоїлось.
    -правильно, не можна, щоб той хлопчина з трупом попався. Тльіки нащо Беньові та вся наволоч? він же і старої порядної родини. Аби гукнув, уже завтра поїде у Кракув вчитися на магістра.
    -ну.. на магістра... - пирхнув губами Титус, що мав три невдалі спроби влаштуватися на навчання у Краків.
    -треба Беньо допитати
    -Беньо не тупак, як я вирину, враз щось вкоїть
    -я знав одного жида з Мучної, у нього був у кишені ковпачок із порошком. Як його взяли за лярву, він того порошку вхопив губами і на два роки в блуд пішов. Така сильна була штука, не могли його витягти з того стану. Дурник-дурником, що зробиш.
    - у Беня бачили бурштин на лихе око, що корчі вчиняє миттєві і може файно нашкодити кому.
    -то зле. Як Беньо вирішив, що старі його полишили йому файний спадок проклять, то не значить, що має право на використання скарбу.
    -чесно кажучи, мені здається, що схрону родинного беньо так і не знайшов. Десь-щось найшов дрібне, але решти головної так і немає.
    -чого це ти так думаєш
    -бо якби мав скарби старі, рецепти, реліквії, прокльони, цілющі, закляття, то чи став би зара цирк влаштовувати?
    -дійсно, людина сита і наїджена за щурами бігати не стане. Ех, бідний Францик, знав би що його синок у таку халепу влізе, руку б собі відрізав.
    Титус насупився і відійшов до вікна із вітражем лицаря в обладунках на сході сонця. Поки старий намісник думав, він стиха ходив по невеличкій залі, більш схожій на церкву, ніж на старовинний замок. Іззовні, з дороги на виду була лише невеличка дубравка. Як хто зненацька підійде ближче, то наткнеться на розвалини старої водокачки і з покрошеною цеглою і нечистотами. Але за розсипаною цеглою обваленої стіни був невеличкий прохід, а за ним приймальна зала палацу пана Ухандровського-Пона. Як він заховав такий величенький маєток на маленькій території за пасічною було незроуміти. Вкрай не зрозуміти. Ніби в сірникову коробку напхати дров на цілу зиму. Та недарма він був призначений намісником в ці краї. Мав могутню силу і знання. ще ті, тсаровинні знання, котрими можна долю не однієє людинки змінити, а цілої держави.
    -Титус, ти того...
    намісник важко звівся і підійшов до стлика, що навколо нього ходив Титус. Старий підняв серветку і під нею виявився іржавий, дивної тонкої форми ключик. Цим ключем намісник відчинив одну із старезних вицвілих картин з іншого боку зали і запустивши обидві руки у отвір, вийняв звідти черпак.
    -ось - намінсик урочисто обома руками вручив черпак очманілому Титусу - шоб позавтра назад приніс. А ні, то шкуру спущу.
    Титус обережно, також обома руками взяв черпак і його задивований погляд вивів із себе намісника
    -то скажи, що не знаєш як ним користуватись, курва твою мать.
    Старий вихопив черпак із рук і вклав назад до ніши за картиною Закрив на ключ, а ключ поклав під серветку. Хоча та рівненько лежала без горбиків на столику.
    -йди! - махнув він рукою і важко всівся на старе різьблене крісло.
    -що маю робити? - ввічливо спитав Титус
    -а ти й не знаєш?! - затряс кулаком у повітрі намісник - іди геть, не денервуй мене!
    Титус злегка вклонився і неквапно, та не зовсім повільно залишив прийомну залу. Минувши довжелезний коридор, де горіла заледве кожна третя лямпа, він вийшов на сходи і спустився по лівій стороні у величенький холл, де його прямо з нетерпінням уже чекала Галя. у руках вона тримала величеньке горнято запашної кави.
    -все чула?
    -а нє! - вона всунула у руки Титуса горнято і сіла біля нього на сходинку - то що робити будеш., інквізитор недобитий?
    Титуса аж око сіпнулось.
    -дякую за кавусю, але більше мене так не називай, бо вліплю тобі в зуби
    Галя притихла і поклала підборіддя на коліна.
    -Ти знаєш стару Рачку?
    -Нє, звідки.
    Дійсно, звідки їй знати іншу сторону міста, тих заледве дві сотні її мешканців, що одне одного роками знають, десятиліттями, а подекуди і сотнями років. Як це наміснику на думку спало взяти її служницею? Чи може мізки їй прочистив? Або просто дідуган хтивий?
    -ну? - буркнула Галя
    Сидить собі тут цілими днями одна, ні телевізії, ні комунікації, одні сарезні пилючні книги і розваги зустрічати гостей намісника. Чи прохачів?
    До зали влетіла Ганка Чмридло. Видно з Самої Привокзальної бігла, вся впріла і була червона як варений рак. Влетівши як куля вона розбилась поглядом об Титуса, що пив каву на сходах і враз їй дихання сперло, а серце стало.
    -Ганка! - Титус віддав горнятко Галі і ступив уперед.
    -а курва була... - Ганка була дебела, молода і прудка. Вона кинулась на Титуса, а коли той вже намірився вхопити її рукою за шию, то піддала убік, і чкурнула вверх по сходах. Титус кинувся за нею. А позад усіх біжала Галя із недопитою кавою. Побачивши, що Титус її наздоганяє, Ганка здійняла страшний лемент, біжучи та вигукуючи:
    -пане Ухандровський-Пона! Мене урядник інквізитор забити хоче, рятуйтеее!!!
    Усі троє влетіли до прийомної зали у той момент як намісник закінчив промовляти закляття і підкинув угору жменьку світло-зеленого порошку.
    Бабахнуло так, наче танк вгатив посеред хати. Ганка разом із Титусом полетіли назад із зали, а Галя вчасно зробила ривок убік і на всіх парах чкурнула униз на кухню. Половина картин позлітал зі стін, вітражі повилітали, одне вікно навіть із рамою. Сам намісник, хоч і старий, стояв на широко розставлених ногах і люто дивися на непроханих гостей.
    -Ганка, бісова душа, шо хочеш??
    -пане наміснику, я була на личакові... В Рачки... Там... Беньо...
    -ну! Швидше!
    -він віджив і втік. Має намір убити Мольфара Гоя.
     
а де твій аватар? :)